Про публіциста та журналіста згадує "Еспресо.Захід".
Відомо, що чоловік народився у Львові 13 травня 1963 року в родині переселенців з Вінниччини. У 1987 році закінчив Львівський університет ім. І.Франка.
За свою професійну кар'єру Олександр Кривенко був головним редактором:
У 2002 році він заснував інформаційний проєкт "Громадське радіо", а у кінці 80-х долучився до створення громадських організацій "Товариство Лева" та "Меморіал".
У період 1990–1994 років Олександр Кривенко був депутатом Львівської обласної ради першого демократичного скликання, обіймав посаду голови комісії з проблем молоді.
А вже у 1996 році чоловік несподівано для багатьох став радником прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, заступником керівника пресслужби уряду. Майже у той же період Кривенко був членом Політради Народно-демократичної партії. Проте невдовзі НДП почала вимагати відставки Лазаренка, і після його звільнення Кривенко залишає державну службу. Повернувся до політики чоловік уже у 2001 році, як член президії Громадського комітету опору "За правду".
Загинув 9 квітня 2003 року вночі о 2:20 в автокатастрофі на трасі Київ - Чернігів - Нові Яриловичі, повертаючись після поминок за загиблим попереднього дня в Іраку українським телеоператором Тарасом Процюком.
Того ж трагічного дня пам'ять Кривенка вшанували хвилиною мовчання у Верховній Раді України під час відкриття ранкового засідання. Похований на 3 полі Личаківського цвинтаря у Львові. У нього залишилось четверо дочок і дружина.
На знак пам'яті про Олександра Кривенка його львівські друзі щороку 13 травня присуджують премію "За поступ у журналістиці" його імені. При цьому в Українському католицькому університеті відбувається "Лекція Свободи" пам'яті Олександра Кривенка.
Доктор історичних наук, професор Львівського університету ім. Франка, викладач в Українському католицькому університеті Ярослав Грицак зазначив, що Андрухович, Глібовицький та Марков у різний спосіб говорили про одне й те саме – Олександр був символом покоління, для якого головною цінністю була свобода.
Сам же Грицак згадує, що чоловік сміявся, але не насміхався. Найчастіше він сміявся над самим собою. Коли мусив вдавати когось не йому властивого.
"Він порівнював себе з авантюристом. З кондотьєром, який йде через джунглі у пошуках скарбу. Зараз мало уже хто пам’ятає, що якийсь час він був прессекретарем Павла Лазаренка. Для нього Київ і київська влада і була цими джунглями, через які він хотів пробратися – і наприкінці загинув", – додав професор.