Про це повідомляє "Еспресо.Захід".
У селі Підгайчики на Львівщині, допоки тут не постала кірха, місцеві німці-протестанти хрестили своїх дітей у греко-католицького священика в церкві Покрови Пресвятої Богородиці, щоби, не дай, Боже, діти за якогось несподіваного випадку не пішли з цього світу нехрещеними. Такий нюанс співжиття людей різних національностей і різних християнських церков (який видається немислимим у нинішніх реаліях) – не єдина цікавинка, яку розповідають гостям підгаєцього музейно-культурного центру "На Унтервалю", що офіційно відкриється наприкінці цього тижня – 24 жовтня. Властиво, йдеться про місцеву ініціативу зафіксувати історію та культурне розмаїття Підгайчиків у спогадах очевидців та їхніх нащадків, світлинах, предметах побуту. Вартісно, що втілити ініціативу на сучасному рівні допомогла партнерська програма "Культура.Туризм.Регіони" за підтримки Українського культурного фонду та Державного агентства розвитку туризму України.
Як розповів співтворець і куратор МКЦ "На Унтервалю", ідейний натхненник музейної експозиції Станіслав Клосовський (який мені і таким, як я, дочасним гостям, провів екскурсію майбутньою туристичною "родзинкою"), йшлося про те, аби на прикладі Підгайчиків (Унтервальдену, як називали його місцеві німці) показати, як стільки різних людей за національністю, релігією, мовою (а до Другої світової війни тут поруч жили українці, німці, євреї та поляки) вміли на невеликому клаптику чорнозему збудувати власну громаду та мирно і доброзичливо співіснувати.
"Оцих вмінь нам, сьогоднішнім, дуже бракує, – каже Станіслав Клосовський. – Звичайно, тертя теж виникали. Приміром, не дуже віталися шлюби між одними й іншими, і то вже залежало суто від родин, як вони то сприймуть (у перспективі – якщо в молодій сім"ї народжувався хлопчик, то вважався за національністю як тато, дівчинка – як мама). Але в цілому одні з іншими сусідували дуже добре, зі взаємною повагою до національних та релігійних свят, із підтримкою та розумінням. І хоча цей мультикультурний світ майже втрачено, все ж кожна з локальних народностей залишила по собі сліди – спогади, речі матеріальної культури, традиції, які й досі подекуди можна зустріти".
Станіслав Клосовський наголосив, що зумисне не називали свою експозицію "музеєм". Бо чомусь, коли люди чують це слово, в їхній свідомості воно трансформується у щось старе і нецікаве, хоч мало би бути навпаки. Але ідея збереження пам'яті мультикультурного галицького села початку ХХ століття (через давні світлини, предмети побуту, книги, записи у церковних архівах, а головне – відеоспогади очевидців) – те, чому присвячені всі зусилля його та його однодумців. А також тому, щоби це місце жило, гуртувало і надихало.
"Окрім картинок на нашому стінописі, який ми теж підготували до відкриття оновленої експозиції – каже Станіслав Клосовський, – невипадкові слова "Бо немає місця на землі, де було б так добре, як вдома". Ми дуже хочемо, щоб це відчув кожен".
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.