Що відбувалося за лаштунками отримання Томосу для ПЦУ, політик розповів у програмі "Вечір з Миколою Княжицьким" на каналі "Еспресо".
Приїзд Вселенського Патріарха Варфоломія в Київ став справжньою подією. Він продемонстрував, що Українська Православна Церква не тільки незалежна від Москви, а й перебуває в єдиній родині із Вселенською Церквою. Ми пам’ятаємо, як влада жартувала з екранів про "термос-томос", багато інших жартів відпускали, а тепер вони запрошують Вселенського Патріарха, намагаються бути ближчими до нього. Відбулася переоцінка: від повного нігілізму до повторення тих кроків, які робив президент Порошенко. А з Порошенком робив і ти, адже ти був тією людиною, яка найбільше займалася церковними, гуманітарними проблемами і, зокрема, питанням отримання Томосу. Наскільки це складно було зробити? Як узагалі виникла ідея в цей час отримати Томос, бо раніше така ж ідея була в президента Ющенка, і нібито ми були близькими, але не вдалося. Чому вдалося зараз?
Власне, ця ідея виникла не зараз, а наприкінці 2014 – початку 2015 року. Влітку 2015 року я особисто відвіз листа до Патріарха Варфоломія із проханням про визнання незалежності Української Православної Церкви. Було кілька причин. По-перше, століттями українці прагнули отримати Томос, бо це означає незалежність української церкви у великій православній родині церков. Таким чином церква стає повністю адміністративно незалежною, над нею тільки Христос. 34-те апостольське правило звучить так: "Хай усі єпископи землі знають першого серед себе, а він радиться із ними в усіх питаннях". У православному світі це трактується, що кожна незалежна держава може мати свою незалежну церкву.
Історичне значення візиту Варфоломія в тому, що він уперше приїхав до незалежної Української Церкви. Це візит до церкви-доньки, оскільки всі православні церкви, включно із Московським патріархатом, отримували визнання від Вселенського Патріархату. Але це вже візит не на московську, а на українську канонічну територію. Варфоломія запрошував в Україну ще президент Порошенко, однак тоді він відповів, що готовий приїхати лише після того, як постане Українська Церква і буде зрозуміло, як вона розвиватиметься. Президент Зеленський, слава Богу, підтвердив запрошення Патріарха, яке раніше давав Порошенко. Також аналогічне запрошення зробила Православна Церква України. У цьому теж дуже важливий момент, оскільки це було додаткове визнання Церкви. За аналогією як це відбувається між державами: коли візитами найвищого рівня підтверджується попереднє визнання держав. Перед цим, 28 липня, ми бачили в Києві представників Олександрійської, Кіпрської та інших церков, які також робили аналогічні підтвердження нашої незалежності.
Якщо говорити про історичну справедливість отримання Томосу, то варто згадати події 100-літньої давності, коли УНР успішно проводила переговори із Вселенським Патріархом і ми могли б розраховувати на автокефалію. Але, на жаль, тоді закінчилася незалежна держава Україна. Вона була завойована. Цей урок дуже важливо пам’ятати.
Ще однією важливою причиною є те, що в нас виникла дуже гостра потреба в автокефалії через війну і російську агресію. Путін використовує російську церкву як знаряддя гібридної війни, війни за уми й серця. Ті, хто воював на фронті, дуже добре пам’ятають роль священників цієї російської церкви, які давали приміщення храмів під склади зброї, розміщення артилерії на подвір’ях, благословення зброї для війни з українцями. Добре пам’ятаємо послання ненависті, які звучали від багатьох ієрархів і священників російської церкви, спрямовані на роз’єднання українців та відтворення російських меседжів про громадянську війну. Тому українська незалежна церква – це також і питання безпеки.
Патріарх був внутрішньо готовий до надання УПЦ незалежності?
Росіяни зробили дуже вагомий крок у напрямку до розколу в православ’ї, коли самі проігнорували та ще інших підбили проігнорувати Всеправославний Великий Собор на Криті.
Вони дуже ретельно вивчали ситуацію. Адже хотіли знати наскільки надання Україні автокефалії посилить чи послабить православ’я. Чи воно не створить додаткових внутрішніх конфліктів, чи не призведе до розколу у світовому православ’ї. Але пам’ятаємо, що 2016 року росіяни зробили дуже вагомий крок у напрямку до розколу в православ’ї, коли самі проігнорували та ще інших підбили проігнорувати Всеправославний Великий Собор на Криті. І потім уся їхня поведінка була спрямована на підважування ролі, яку надавали Вселенському Патріарху ще попередні Вселенські Собори, як першого серед рівних. Такі дії Росії зняли побоювання Варфоломія, що надання Томосу Україні створить додаткове розділення православ’я.
Так воно працює. Бажаючи отримати всю Україну, росіяни окуповують Крим і назавжди відштовхують Україну від себе. Те саме – і з церквою. Вони захотіли контролювати всі православні церкви і тим самим допомогли Патріарху не так переживати за наслідки надання Україні Томосу…
Тим паче, акт цього розділення ще більше був акцентований Росією у грудні 2017 року, коли росіяни заявили, що ніколи не визнають питання Собору у Криті. Таким чином остаточно підваживши єдність православ’я.
Як росіяни намагалися протидіяти отриманню Томосу? Через що довелося пройти, щоб це відбулося, які були підводні камені? Бо більшість українців знає, що щось було, й дивується – чому вдалося? Усі думають, що Росія – потужна імперія, всюди має своїх шпигунів, багато грошей, може всіх купити, все вирішити. Але в них не вийшло, а в нас – так.
Вони самі собі дуже часто гадять через свою пиху й відчуття зверхності та зневаги до всіх інших. Після кожної нашої зустрічі з Вселенським Патріархом до нього приїжджали з Росії, або безпосередньо з Москви, або з Київської лаври (УПЦ МП). Цікаво, як вони завдяки своїй імперській зверхності самі перекреслювали позитивні результати своїх візитів. Коли делегація від Московського патріархату прибула до Константинополя, а потім фотографувалася в церкві, демонструючи абсолютно позастатусні ознаки церковного чину. Коли давали зневажливі коментарі, коли Патріарх Кіріл приїхав у Болгарію в той час, коли ми проводили переговори щодо лояльності Болгарської Церкви до української автокефалії. Тоді він примудрився вступити в перепалку з болгарськими політиками, вказуючи, що вони повинні повік бути вдячними Росії за російсько-турецькі війни. Це сприяло розумінню іншими церквами українських тез про те, що ми просто хочемо жити своїм життям, самостійно будувати своє майбутнє. А росіяни цьому протиставляють те, що всі їм повинні бути вдячними й мусять підтримувати російський інтерес. Це в інших церквах-сестрах викликало несприйняття. Таким чином, росіяни самі собі шкодили, хоч і витрачали величезні ресурси для досягнення своїх цілей. Але, на щастя, ці стратегічні церковні питання не вирішуються ні подарунками, ні іншими матеріальними благами.
Як поява УПЦ вплине на стосунки між іншими українськими Церквами, зокрема з УГКЦ? Ці дві церкви мають спільний східний обряд, у них спільне коріння від Київської церкви і Володимирового Хрещення. УГКЦ весь час боролася (може, не так відкрито) за підвищення свого статусу в країні, щоб отримати Патріархат і більшу незалежність. Й УГКЦ з багатьох причин вітала отримання Томосу. Чи може ця своєрідна "конкуренція" між УПЦ і УГЦК (яка є позитивною, але все ж конкуренцією) підштовхнути Рим до підвищення статусу УГКЦ? І ще одне запитання. Це може виглядати фантастично, зважаючи на геополітику, на інтереси Риму та Константинополя, але чи можливе створення єдиної Української Церкви?
Різні канонічні розбіжності необхідно вирішувати на рівні святих отців, а на рівні людей і діалогу із суспільством та на рівні підтримки української незалежності існує така співпраця, яка є добрим прикладом для екуменічного єднання у світі.
У нас є два крила Української Церкви. Обидві церкви, які походять від Володимирового Хрещення, є українськими та визнаними, і обидві слугують духовному розвитку українців. Мені здається, що відносини, які склалися зараз, є дуже позитивними. І це не конкуренція, адже греко-католики по-справжньому вітали отримання ПЦУ Томосу. Щодо об’єднання, то на нього потрібно дивитися з точки зору екуменічного діалогу, який є між церквами. Обидві церкви тісно співпрацюють на рівні різних проєктів і взаємної підтримки. Різні канонічні розбіжності необхідно вирішувати на рівні святих отців, а на рівні людей і діалогу із суспільством та на рівні підтримки української незалежності існує така співпраця, яка є добрим прикладом для екуменічного єднання у світі.
Якби в цей час був інший президент, то ми б отримали Томос? Яка тут роль особистості?
Скажу твердо – ні. Чому не вийшло 2008 року? Бо тут потрібно бути не просто дипломатом найвищого ґатунку, але, мабуть, одним із найкращих дипломатів світу. Оскільки йшлося про переконання не тільки Патріарха, але і його Синоду, де теж є різні розуміння та інтереси. Йшлося про щонайменше нейтральну позицію інших помісних церков, щоб одразу в нас не вибухнула хвиля протестів із цього приводу. І, можливо, найважливіше, це були переговори з нашими українськими ієрархами, в кожного з яких були свої інтереси. Звести це все в єдине і вийти на рішення – в цьому і полягає дипломатична перемога Петра Порошенка. Дуже часто доводиться чути тезу, що це має бути виключно церковне питання. Ніколи і ніде такі речі не були лише церковним питанням.
Коли я керував парламентським комітетом і ми готували звернення до Вселенського Патріарха, то розуміли, що має одночасно звернутися і церква і влада, тобто, по суті, український народ. Це, в тому числі передбачено процедурою отримання Томосу...
Саме так. От, до прикладу, в румунському Томосі згадано тодішнього короля, а в нашому, відповідно, президента Порошенка. Це якраз підкреслює історичну тяглість. І ми пам’ятаємо, що за Візантійською традицією роль світської влади визнається і підтримується церквою. І вони навіть не уявляють, що щось буде зроблено без волі народу й усупереч волі влади, яка представляє цей народ. Саме тому неправильно говорити про те, що безвідносно хто б був президентом, ми отримали б Томос. Ні. Без Порошенка Томосу не було б. І це справді досягнення, яким можуть пишатися українці.
Дякую за розмову.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.