Про святого хірурга і ковдрочку на вушко

Я люблю лікарів, особливо хірургічних спеціальностей. Усе моє життя якось так складається, що саме вони є для мене авторитетами і друзями, вони приходять на допомогу тоді, коли всі інші безсилі, і часто це не стосується питань здоров'я.

Проте є серед них один святий хірург, дружба з яким дещо інша. Йому так просто не подзвониш і не вип'єш з ним кави. Але він чує мене завжди, навіть якщо питання не про здоров'я. 

Коли найдорожча мені людина потребувала термінового хірургічного лікування, я знайшла в собі сили не думати про діагноз і переключилася на конструктив – знайшла найкращу лікарку у цій сфері, шукала перевірені ліки й на завершення стрімголов помчала до свого храму, щоб напередодні операції заручитися підтримкою Головного Лікаря.

Того дня я попросила небесного хірурга Луку Кримського посприяти операційній команді, щоб усе пройшло якнайкраще. Благо ж, сьогодні його ікону можна зустріти у чи не всіх нормальних хірургічних відділеннях львівських лікарень. Хірурги його визнають – училися за його підручником з гнійної хірургії. Чекати під оперблоком з Лукою було по-іншому – тепер я напевне це знаю... 

"Усе пройшло, як по нотах", – ніколи не забуду ці слова лікарки, яка вийшла до мене з операційної. 

Увечері лікарка попросила мене піти додому. Я не могла так просто піти, мала припильнувати, щоб усе було якнайкраще. Які правила? Для мене жодних правил і приписів немає, плювала я на ваш МОЗ із високого баобаба! Дзуськи! Я зловживатиму своїм становищем, підніму на ноги купу знайомих, але проведу цю ніч у лікарні! Хоча випила рекордну кількість кави, надвечір таки задрімала, підклавши під голову сумку.

–  Йди додому поспи трохи, я припильную, щоб усе було якнайкраще. Адже мені ти довіряєш? – старенький медик у приношеному халаті усміхався мені якось дуже знайомо. Цікаво, де раніше ми бачилися? Хм... Але ж у відділенні всі чоловіки-лікарі значно молодші від нього...

Хтось гладив мене по волоссю міцною рукою. Щось схоже було хіба в дитинстві, тільки дідусь умів мене так обеззброїти, розвіяти мої войовничі настрої. Коли я прокинулася, на вулиці було вже зовсім темно, тільки світло з ікони святого Луки Кримського сліпило мені в очі.

Привів до тями голос старшої медсестри, яка репетувала, як недорізана, що мені пора додому, бо всі відвідувачі вже давно пішли, ще щось там про охорону, правила, протоколи й усе інше, про що зазвичай нагадують порушникам лікарняного спокою. Пів дня я змагалася з нею словесно, але тепер уступила, тільки повернулася до ікони і сказала: "А ковдрочку треба насунути на одне вушко – інакше ми не засинаємо".

Коли прийшла наступного ранку в палату, тиск у моєї дорогої людинки був 120 на 80, личко порожевіло і... ковдрочка була на вушку! Усе було саме так, як удома! Того дня ми встали і прогулювалися коридором. Усе пройшло, як по нотах – і операція, і післяопераційний період. Я вірила в чергування небесного хірурга, але на ковдрочку на вушку не могла розраховувати, це вже щось зовсім неймовірне й дуже інтимне...

Лука Кримський прийшов і до мене, коли не могла прокинутися після операції. Відчувала, що заблукала в горах, бачила медиків, які намагалися мене повернути, але стежки назад не було, а були лише гори, які закінчувалися порожнечею, і вона мене поглинала. Старенький дідусь у знайомому білому халаті з'явився, коли провалля було вже зовсім поруч. "Тобі ще рано сюди, дитино. У тебе ще багато роботи", – сказав мені тоді дідусь і подав руку. На ньому був старомодний халат, потертий і зіпраний, аж сірий, борода, як на іконі, і щось таке, що розтоплює тобі серце і ти вже не думаєш про те, що зазвичай не подаєш руки незнайомцям протилежної статі і, тим паче, не йдеш за ними в невідомому напрямку. Кома відміняється! Я прокинулась і шукала очима Луку, але його вже не було, поруч були тільки люди у сліпуче білих халатах, і я ледве стримувала сльози, було холодно і біль повернувся… 

Мені дуже прикро, що так мало людей, які хворіють, знають про небесного хірурга. Але я дуже хотіла б, щоб ніхто не опинявся наодинці зі своїм болем і зі своєю любов'ю. Це добре знає людина, яка свого часу багато часу проводила в лікарні з хворими та їхніми родичами і яка дуже добре розуміє, чому нам важлива навіть ковдрочка на вушку в тих, кого любимо…

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал