Але давайте чесно. Чи є нам чим пишатися і тішитися такому узагальненню? Якщо українськими журналістами і досі називають (ОП, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, поважні медіахолдинги) тих, хто ще нещодавно в прямому ефірі орально випещував героїв з медведчуків і шаріїв?
Ці люди не те що не понесли відповідальності перед законом і суспільством, вони і досі імітують журналістику. Просто тепер з трохи нижче опушеними головами. Тому слухняно відмарафонюють те що напишуть в ОП.
Так що, дуже дякую комітету Пулітцерівської премії, але вимушена відмовитися. Бо трохи бридко.
Це як бути народною артисткою України після того, як твоя колега Таїсія Повалій виконала Рідна мати моя в Москві на концерті 9 травня. Бо так! вона ще й досі ціла народна артистка України.
Це Про інститут репутації. Точніше його відсутність в Україні. І це погана новина для нас. Бо поки ми не здатні до саморегуляції і самозачистки – завжди будемо мати ворога в середині країни. І нас буде так легко вбивати
Ну і нагадаю, що Волтер Дюранті отримав престижну Пулітцерівську премію 1932 року за серію репортажів з СРСР для "Нью-Йорк Таймс". Журналіст публічно заперечував Голодомор.
Про авторку. Анна Валевська – журналістка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.