Я прийшла нині в діагностичний центр, щоб записатися на МРТ. Проза життя, здавалося б. Пацієнти неврологів мене зрозуміють. Але в той день, крім обстеження, я отримала набагато більше…
Під кабінетом сиділа бабуська - гарна така, тихенька, пухнаста, як кульбабка. Нетипова поліклінічна така бабуська, скажу я вам. Не сварилася, не виясняла нічого, не вчила мене жити, не ущемляла своїм життєвим досвідом і не заламувала руки "ой, ти така молода і вже маєш такі проблеми". Спинним мозком відчула, що компанія ок, можна не втікати у навушники, не робити вигляд страшно заклопотаної самовпененої особи.
- Ні, - каже бабця. - Я не на обстеження, я чекаю чоловіка. Він, біднятко, вже півтори години там сам без мене.
- А, то ви у команді підтримки? - уточняю.
- Можна й так сказати. Ми з ним уже 55 років разом, якраз у травні була річниця. І все так, що нікуда одне без одного, всі 55 років.
Поперхнулася кавою із пластянки. Ні, то не проблеми з ковтанням, принаймні, не сьогодні.
Сили небесні! Я уявила собі того дядечка. Може, він немічний. Може, у нього тремор і розлади чутливості. Дуже це розумію. Але! Це ж як круто себе почуваєш, коли лежиш без руху, вислуховуєш весь оцей drum and bass, який видає томограф, і знаєш, що ось зовсім поруч, за стіною, тебе чекають, моляться, тримають пляшку з мінералкою, ось ти зараз вилізеш і захочеш подригати ногами, попити води і просто наобніматися. І це крутіше від усіх слізливих любовних роликів на світі, бо всі оці намакіяжені писки, брендові шмотки, пластмасові декорації - то є нуль цілих і нуль десятих.
Бо любов, якщо вона тільки справжня, - це переживати від неможливості тримати за руку свою людинку під час МРТ, хай там які пекельні вогнища у неї в мозку відбуваються.
Бо любов - це не про бути з іншим, коли він здоровий-ситий-багатий.
Бо любов - це про переживання не про динаміку знімків, а про те, щоб бути поруч, незважаючи на всі діагнози світу.
Все інше - легітимізована проституція, егоїстичне бажання не платити свої рахунки, купувати сукні і книжки, відпочивати за кордоном, оплачувати оренду житла і влаштувати собі при цьому життя без суспільного осуду.
Боже, я хочу саме таку любов, яку нині бачила під кабінетом МРТ. На інше не маю часу. Бо всяке інше - від лукавого. Ще й як буває Любов! Я її бачила в діагностичному центрі, доки чекала своє рутинне планове МРТ голови, і тепер вже не зможу жити і робити вигляд, що її немає.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.