Повномасштабне вторгнення застало Назара у Києві, де він жив кілька місяців та працював заступником директора "Урядової лінії". 24 лютого чоловік пішов на роботу, де спільно з колегами намагалися укласти план дій, враховуючи нову реальність. Назар розповідає, що не панікував, бо як керівник повинен зберігати спокій. Однак згодом таки пішов у військкомат.
"У момент повномасштабного вторгнення я зрозумів, що повинен піти, бо хто як не ми – люди з державницькою, патріотичною позицією. Пішов добровольцем на Львівщині, у своїй рідній Дрогобиччині, звідки я і є родом. В тероборону я мобілізований 1 березня. Пам’ятаю, у черзі до військкомату простояв близько 10 годин", – розповідає він.
Після мобілізації Назар Жолобович ще деякий час перебував на Львівщині, у пункті постійної дислокації. Згодом, тероборонівця чекала Донеччина.
"Як не Чорнобильська катастрофа, то Донеччина. У свій день народження, 26 квітня, я був за кермом дорогою на фронт. 111 днів перебував на “нулі” разом із побратимами. Детально про бої можу сказати лише одне – там, де ми були, вже знову Україна є. І знаємо, що нас там чекали, що кожен наш поранений побратим чи вже загиблий боровся за Україну, яка там зараз є присутня".
Утворення нової військової одиниці — тероборони Назар Жолобович вважає вдалим рішенням. Щобільше, те, що ТрО об’єднало істориків, вчителів, науковців, робітників, політичних опонентів у спільну боротьбу проти загарбника та зробило їх побратимами, є неабияким явищем.
"От хочу сказати про ТрО. Це не просто якесь явище, а повноцінний бойовий підрозділ у складі ЗСУ. Я вважаю, що формування ТрО було правильним рішенням. Тероборона об'єднала в собі багато цивільних осіб.І добре, що їх не відправили, наприклад, до десантників з багаторічним військовим стажем, бо надто велика різниця. А ТрО – це для тих, хто має сильний дух, але немає досвіду. Ми виконуємо задачі, які перед нами ставлять, і це головне. Людей нічого так не об’єднує як біда, яка прийшла в наш дім. Це спонукало нас, опонентів, зовсім чужих людей, навіть опонентів прикривати один одному спину та підставляти плече, коли це необхідно, стати на захист Батьківщини як одна сім’я", – коментує тероборонівець.
Також Назар додає, випереджаючи тему проблем з амуніцією та кілька скандалів, пов’язаних з цим, що завдяки ЗСУ не бракувало першочергових речей та харчів. Крім того, велику роль відіграли й волонтери.
"Скажу відверто, завдяки ЗСУ нам не бракувало першочергових речей та харчів. Звичайно, дякую і волонтерам. В березні всі думали, що тероборона нікуди не поїде, було багато критики. Але як тільки ми виїхали, то завдяки волонтерам у нас було вже все необхідне. Сказати, що не було ні "броніків", ні касок чи що бійці голодували – не буду. Зрештою, я сам навчився на передовій вареники ліпити, і борщ варити, і котлети з тушкованого м'яса", – резюмує він.
Назар також ділиться, що мріє повернутися до звичайного життя. Каже, що людина повинна займатися тим, що добре вміє, а він багато вклав сил та часу у свою професію. А поки чоловік, як і ми всі, в очікуванні перемоги:
"Щодо перемоги, то давайте будемо орієнтуватися на інформацію з офіційних джерел. Знаєте, головне витримка. Як писав Василь Стус – "терпи, терпи, терпець тебе шліфує". А Святе Письмо нам говорить – терпінням спасайте душі ваші".
На передовій чоловіку допомагає віра. Назар запевняє, що там кожен стає християнином.
"Кожен з нас починає вірити у Бога на фронті. От мій товариш-атеїст став християнином. Мені молитва допомагає, коли я залишаюся сам з собою. Добре, що є військові капелани, які можуть тебе десь надихнути. Але коли сам на сам з собою, то ти обдумуєш та розумієш, що не йдеш вбивати, а захищати. Захищати свою Батьківщину, матерів, дітей, братів і Богом тобі дану землю”.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку, телеграм-канал та твіттер.