Від лицарсько-монашої фортеці до руїн: таємниці тисячолітнього Виноградівського замку

"Еспресо.Захід" розповість про історію замку Канків, руїни якого зараз можемо побачити на східній околиці міста Виноградів на Закарпатті, біля підніжжя Чорної Гори. 

Виникнення: замок збудували угорці 

Точна дата заснування Виноградівського замку невідома, але перші згадки про укріплення (дерев’яне) в цій місцевості сягають XI–XII століть, коли Угорське королівство закріпило свою владу у Верхньому Потиссі. 

Замок виник як прикордонний форпост на території, що межувала з іншими державами та племенами. Його стратегічне розташування біля річки Тиси та на торгових шляхах робило його важливим пунктом оборони й контролю. 

До речі, початкова назва "Канків" має дві ймовірні версії походження: за однією з них, замок належав рицарю-розбійнику Канко, за іншою — вона пов’язана з одягом ченців-францисканців, які могли бути присутніми в регіоні пізніше.

У середині XII століття угорський король Геза II створив комітат Угоча з центром у Виноградові (тоді відомому як Севлюш). Замок став серцем цього адміністративного осередку, а його значення зросло після монголо-татарської навали 1241–1242 років. 

Король Бела IV, прагнучи відновити спустошені землі, запросив німецьких колоністів, які принесли нові технології та сприяли розвитку регіону. У 1262 році Севлюш отримав статус королівського міста з правом самоврядування, що підняло статус замку до рівня рицарської фортеці.

Розвиток: від фортеці до релігійного осередку

Протягом XIII–XIV століть Виноградівський замок активно розбудовували. Спочатку це була проста дерев’яно-земляна споруда, але з часом її замінили кам’яні мури, які краще витримували напади ворогів. У XIV столітті замок перейшов у власність угорських феодалів, зокрема родини Перені, які відіграли ключову роль у його історії. У цей період фортеця стала не лише оборонною спорудою, а й резиденцією місцевої знаті.

У XV столітті замок зазнав значних змін, коли його передали ордену францисканців (найчисельнішому в католицькій церкві). Ченці перетворили частину укріплень на монастир, додавши до нього каплицю й інші релігійні споруди. 

Цей період став часом відносного спокою для Канкова, адже релігійний статус частково захищав його від воєнних конфліктів. Проте мир тривав недовго — уже в XVI столітті Закарпаття стало ареною запеклої боротьби між Габсбургами, Османською імперією та Трансильванією.

Війни: випробування вогнем 

За свою історію замок бачив різних господарів. Спочатку тут мешкали угорські рицарі, які охороняли кордони та контролювали торгові шляхи вздовж Тиси. Їхнє життя було суворим і сповненим небезпек, адже регіон часто потерпав від набігів кочівників і внутрішніх міжусобиць. З приходом францисканців у XV столітті замок наповнився релігійним духом: ченці займалися молитвами, освітою та допомогою місцевому населенню. Навколо замку поступово сформувалося поселення, яке згодом стало містом Севлюш (сучасний Виноградів).

Виноградівський замок не раз ставав свідком і учасником воєнних подій. У XVI–XVII століттях, коли Угорщина розкололася між Габсбургами та Османами, Закарпаття опинилося в епіцентрі конфліктів. Замок зазнав численних облог і нападів, але його міцні стіни витримували натиск. 

Однак справжня небезпека прийшла не ззовні. 

Угорський магнат Ференц Перені, який прийняв протестантську віру, у 1544 році вирішив повернути фортецю у власність родини. Він відібрав її у ченців, зміцнив, перетворивши на лицарський замок. Однак у 1566 році він зрадив імператора Священної Римської імперії Фердинанда I Габсбурга і став на бік Яна Сигізмунда, князя Трансільванії. У підсумку за наказом монарха замок захопили німецькі воїни у 1557 році, а через рік зруйнували його.

Остаточний занепад замку пов’язаний із поразкою повстання Ракоці (початок XVIII століття). Габсбурги, придушивши опір, конфіскували землі багатьох угорських магнатів, а замок втратив своє стратегічне значення. 

Коли ж великі війни відступили, а нові архітектурні віяння зробили середньовічні фортеці непрактичними, Канків залишився покинутим.

Архітектура: лицарсько-монаший замок 

Виноградівський замок, або Канків пройшов шлях від простої дерев’яно-земляної фортеці до кам’яного укріплення. У XI–XII століттях він складався з валів і частоколу, розташованих на пагорбі Чорної Гори. Ця рання конструкція була практичною для оборони прикордонних земель Угорського королівства.

У XIII–XIV століттях замок перебудували з каменю: з’явилися товсті стіни (1,5–2 м) і бастіони. Замок мав прямокутну форму з розмірами 44,5 на 35 м. Внутрішній двір містив комори й житлові приміщення, а вхід захищали ворота. Архітектура була суто оборонною, без прикрас, що відображало його стратегічну роль.

У XV столітті францисканці перетворили замок на монастир. У 30 метрах від західного муру стояла одноярусна каплиця з напівкруглим вівтарем. Також на відстані 40 метрів у північно-східному напрямку від замку стояв костел. Між основною спорудою із житловими приміщеннями та каплицею було викопано криницю. Таким чином це змінило планування, зробивши його менш фортифікаційним, але більш релігійним. 

Занепад: від величі до сучасних руїн

Після XVIII століття замок все більше руйнувався. Місцеві жителі розбирали його каміння для власних потреб, а природа довершувала справу: дощі, вітри та час стирали сліди минулої слави. У XIX столітті від колись могутньої фортеці залишилися лише фрагменти стін і фундамент. У радянський період вже руїни замку не реставрувалися, що лише погіршило стан пам’ятки.

Сьогодні Виноградівський замок — це мальовничі руїни, які приваблюють туристів і любителів історії. Збереглися лише частини зовнішніх стін, трьох веж та залишки монастирських споруд. Замок є пам’яткою архітектури національного значення (№ 177), але активних реставраційних робіт тут не проводять. Навколо нього розкинулася Чорна Гора — природний заповідник, що додає цьому місцю особливого шарму. Туристи можуть піднятися на пагорб, звідки відкривається чудовий краєвид на Виноградів і долину Тиси.

Легенди Виноградівського замку

Замок Канків оповитий численними легендами, які передаються з покоління в покоління на Закарпатті. 

Легенда про рицаря Канко

Одна з найвідоміших легенд пов’язана з назвою замку. Кажуть, що в давнину ним володів рицар-розбійник на ім’я Канко. Він був грізним воїном, який грабував купців на торгових шляхах уздовж Тиси, але водночас захищав місцевих селян від ворогів. 

Одного дня Канко зник без сліду — дехто вірить, що його зарубали в бою, а інші кажуть, що він сховав скарб у підземеллях замку й досі блукає там як привид, охороняючи золото.

Таємниця підземних ходів

Ще одна популярна легенда стосується підземних тунелів, які нібито тягнуться від замку до річки Тиси чи навіть до сусідніх фортець. Місцеві жителі розповідають, що ці ходи використовували для втечі під час облог, а також для приховування скарбів. Деякі сміливці начебто бачили вхід до підземелля, але ніхто не наважився пройти далеко через страх перед обвалами.

Ченці та прокляття

Коли замок належав францисканцям, з’явилася легенда про прокляття. Подейкують, що один із ченців порушив обітницю бідності, вкравши церковні коштовності. За це його прокляли, і відтоді вночі над руїнами чути тихий плач або видно тінь у чернечому плащі. 

Дівчина з вежі

Інша романтична легенда розповідає про доньку одного з феодалів, яка жила в замку. Вона закохалася в простого селянина, але її батько заборонив шлюб і заточив дівчину у вежі. Закохані домовилися втекти, але в ніч утечі їх спіймали, і юнак загинув. Кажуть, що душа дівчини досі чекає коханого, а в повний місяць її силует з’являється на руїнах вежі.

Читайте також: Від королівської величі до занедбаних руїн: історія та легенди Квасівського замку