Руїни замків Ізяслава та палацу Санґушків: український Версаль і його таємничі легенди

"Еспресо.Захід" розповість про історію й особливості відомих архітектурних споруд Ізяслава, які приймали королів та були частиною епохальних битв.

Історія виникнення міста та замок у Старому Заславі

Історики кажуть, що історія Ізяслава почалася ще в часи Київської Русі, однак тоді поселення називалося Кам’янець. У середині ХІІІ століття його знищили орди монгольського хана Батия, які випалювали все на своєму шляху. 

Надалі сто років ніхто не чув про Кам’янець на річці Горинь, яка є правою притокою Прип’яті, натомість письмові джерела кажуть, що тут було місто Заслав. Перша офіційна згадка про нього – це 1390 рік. Це був документ, який підтверджував володіння містом руським князем Федором Острозьким, який був намісником Луцького князівства. Так, тодішні землі Волині простягалися значно далі, ніж сьогодні, й Заслав був, по суті, східним форпостом князівства.

Кінець XIV ст. і початок XV ст. був переломним періодом у стосунках двох держав, що тоді володіли великою частиною сучасних українських земель. Адже в цей час Велике князівство Литовське та Польське королівство все більше зливалися в одне державне утворення, початок якому дала Кревська династична унія 1385 року. Волинь тоді була у складі литовської держави, але коли поляки остаточно перетягнули ковдру на свою сторону, у середині XVІ ст. це вже було польське воєводство. 

Тож, повертаючись до історії Заслава, варто наголосити, що назва міста має типове руське коріння. Адже в ті часи слово "Славута" означало річка, бо так з давна слов’яни називали велику річку Дніпро. Відповідно, Заслав означає "за Славутою", тобто за річкою. Що говорить про давню тяглість руської традиції в житті міста. Зокрема, деякі теперішні дослідники кажуть, що сучасний Ізяслав — єдине місто в Україні, де збереглася планувальна структура, яка була класичною у часи Київської Русі. Дитинець міста (замок), окольний град і посад (передмістя) розташовувалися так само як це було в добу Київської Русі. Це унікально, адже більшість українських міст зазнали кардинальних змін планування під час пізнішої забудови.

Поява першого замку в Заславі на правому березі річки Горинь, пов’язана з сином князя Федора Острозького – князя Василя Федоровича Красного, а це середина XV століття. Історія іменує цю споруду, як Старозаславський замок, адже пізніше з появою поруч Нового Заслава, треба було якось відрізняти, де старе, а де нове місто. 

Чому князь вирішив збудувати тут замок, бо тут він започаткував удільне Заславське князівство, яким опікувався його син Юрій Заславський, відповідно, треба було зміцнити владу в регіоні й посилити військову міць. Звісно, що інша важлива мета –  захист від татарських набігів, які почали в цей період посилюватися. 

Замок у Старому Заславі нагадує невелику міцну середньовічну фортецю з дерев'яно-земляними укріпленнями, які згодом перебудували в кам’яні. Через малі розміри, історики й досі гадають, які функції виконувала ця добре укріплена споруда. Хтось каже, що князь її звів, як скарбницю, інші говорять, що це була фортеця для утримання в’язнів, а треті наполягають, що це був арсенал в якому зберігалася зброя. 

У будь-якому разі, з розвитком Нового Заслава та появою там фортечних споруд, Старозаславський замок почав занепадати. Багато лиха споруді наробили і часи козацької революції в середині XVII століття. Однак на зламі XVII та XVIIІ століття фортеця отримала друге дихання завдяки новим власникам цієї землі, магнатському роду Санґушків. 

Князь Павло Карл Санґушко, який був великим меценатом, добував цегляний другий поверх і вежу на замку. У такому оригінальному вигляді споруда збереглася ще до початку ХХ століття, а згодом остаточно занепала. 

Поява нового міста та історія Новозаславського замку

У середині XVI століття князь Януш та Михайло Заславські заснували Новий Заслав на лівому березі Горині, навпроти Старого Заслава. Вперше про місто згадується в 1579 році. Цікаво, що вже за кілька років Новий Заслав отримав магдебурзьке право, а це свідчить про стрімкий розвиток поселення. 

Будівництво нового замку розпочалося майже одночасно з заснуванням міста. Новозаславський замок мав вигідніше стратегічне положення та сучасні укріплення. Його зведення стало свідченням економічного та політичного зростання князівського роду Заславських.

Замок у Новому Заславі був значно більшим і розкішнішим. Його архітектура поєднувала оборонні елементи з палацовою пишністю. У 1637 році замок складався з мурованої в'їзної брами, палацу на одинадцять покоїв і шести кімнат. У палаці була також каплиця, скарбниця, пивниці і кухонні приміщення. Довкола палацу розташовувалася бастіонна система земляних валів і веж, арсенали, допоміжні приміщення. 

У цей час поруч замку, як частина оборонних споруд, але сакрального значення, виник величний Костел Святого Михайла та монастир бернардинів. 

Знову таки національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького внесла корективи і в життя цього замку. Фортеця була сильно пошкоджена. Сучасники кажуть, що в другій половині XVII століття Новий Заслав, здавалося, був пусткою, без догляду і сильно занепав.

Але у XVIIІ століття, як вже було сказано, завдяки Санґушкам місто та замок відродилися. Тоді вже не соромно було запросити сюди і самого короля, власне у 1746 році замковий палац відвідував тодішній польський король Авґуст III Фрідріх.

Спершу реконструкцією замку займався князь Павло Карл Санґушко, а потім справу продовжили його численні діти та внуки. У підсумку Новозаславський замок став частиною нового архітектурного комплексу після побудови у 1754–1770 роках палацу князів Санґушків. 

Злиття міст й особливості палацу Санґушків

У XVIII столітті міста Старий і Новий Заслав поступово об’єдналися в одне, що спричинило новий етап розвитку регіону. У підсумку дві фортеці — Старозаславський і Новозаславський замки — стали частинами єдиного міського організму, однак їхні функції змінилися. Зокрема, Новозаславський замок перетворився на адміністративний та культурний центр, тоді як Старозаславський замок поступово занепав.

У XVIII столітті представники родини Санґушків вирішили збудувати нову резиденцію, що відповідала б їхньому статусу. Так виник палац Санґушків у Новому Заславі. Він розташовувався на місці Новозаславського замку, який був частково перебудований.

Сама будівля — двоповерховий будинок, що отримав оригінальне планування piano nobile, і не подібний до інших палаців Речі Посполитої. До палацу добудовано двір, що з'єднав його з палацом князів Заславських і залишками Новозаславського замку. Будівельні зусилля, здійснені під зверхністю князів Санґушків настільки змінили образ старого замку, що й сама фортеця відтоді для багатьох асоціюється лише з ім'ям Санґушків, їхнім палацом.

Палац Санґушків став символом розкоші тієї епохи. Це була масштабна споруда з великим парком, господарськими будівлями та палацовими залами, прикрашеними в стилі пізнього бароко. Серед дорогих картин, галереї палацу могли похвалитися роботам фламандця Пітера Рубенса, також тут був цінний історичний архів, документи якого сягали XIII століття. 

Будівля була велична, у палаці Санґушків двічі гостював останній польський король Станіслав Авґуст. Проте у XIX столітті палац, як і залишки замку, почали втрачати своє значення. Місто стало частиною Російської імперії і згодом тут розмістили військові казарми. 

Занепад замків і палацу, сучасний стан будівель

Після поділів Речі Посполитої та переходу Волині під владу Російської імперії замки й палац в Ізяславі поступово занепали. Старозаславський замок залишився в руїнах, Новозаславський замок був частково інтегрований у структуру палацу Санґушків, але й він зазнав руйнувань у часи воєн та внаслідок байдужого ставлення нових власників будівлі. 

У 1840 році по смерті князя Карла Санґушка вже ніхто з власників постійно не мешкав у палаці. Хоча тут продовжувало вирувати культурне життя, сюди приїздили відомі діячі мистецтва. У 70-х роках XIX століття князь Роман Даміан Санґушко був змушений продати свою заславську резиденцію російській владі, яка частково перебудувала й перетворила його на військові казарми.

Під час Першої світової війни палац не постраждав, однак вже в часи визвольних змагань він був розбитий та пограбований. Та найбільшої шкоди палацу принесла Друга світова, адже у 1944 році Червона армія своїми снарядами суттєво пошкодила палац, де виникла пожежа.  

Згодом тут зробили частковий ремонт, щоб знову розмістити радянських військових, але з 80-х років будівля вже не була нікому потрібна і почала заростати павутиною часу.  

На сьогодні від старих замків Ізяслава залишилися лише руїни, що частково збереглися в Старому Заславі та в околицях палацу Санґушків. Сам палац теж перебуває в занедбаному стані. Попри це, всі ці споруди залишаються важливими історичними пам’ятками, що відображають багатошарову історію Ізяслава. Вони поєднують у собі елементи середньовіччя, ренесансу та бароко, створюючи унікальну картину розвитку міста.

У 2006 році український уряд виділив кошти на виготовлення передпроєктної документації для проведення реставрації Старозаславського замку і архітектурного комплексу Новозаславського замку і на розчистку завалів й протиаварійні роботи по палацу Санґушків. Однак вже наступного року роботи тут зупинилися, а місцеві мешканці продовжують розбирати на цеглу ці давні будівлі. 

У 2021 році палац було включено до переліку об’єктів культурної спадщини Європи, яким загрожує зникнення.

Тож, історія замків й палаців Ізяслава — це історія взаємопов’язаного розвитку міста, архітектури та культури. Від оборонних споруд до аристократичних резиденцій, вони є свідками минулого, яке заслуговує на збереження та популяризацію. Звісно, що відновлення такої масштабної споруди як палац Санґушків потребує мільйонів, а то й десятки мільйонів доларів, однак це інвестиція не лише у відродження історичної спадщини, але й у розвиток туризму, культурної ідентичності регіону та зміцнення міжнародного іміджу України як країни, що шанує свою історію.

Легенди Старозаславського, Новозаславського замків та палацу Санґушків

Ізяслав зберігає не лише історію руїн своїх замків та палацу, але й чимало легенд. Старозаславський і Новозаславський замки, як і палац Санґушків, стали джерелом багатьох переказів.

Легенда про княжу скарбницю

Згідно з переказами, під Старозаславським замком знаходилася велика підземна скарбниця, де князі Заславські ховали свої багатства. Розповідають, що підземелля мало таємні ходи, які вели далеко за межі міста.

Легенда говорить, що в часи набігів татар князі спустили у підземелля всі свої коштовності, але через стрімкий наступ ворога вони не встигли повернутися за скарбами. Існує повір’я, що кожного року в ніч на Купала підземелля відчиняється, і дух князя охороняє свої багатства. Однак ніхто з місцевих не наважується перевірити це через страх перед прокляттям.

Чорний лицар палацу Санґушків

Палац Санґушків має свою моторошну легенду. У XVIII столітті тут мешкав один із представників роду Санґушків, який був відомий своєю жорстокістю. Кажуть, що він стратив багатьох своїх слуг через дрібні провини, а душі цих людей не змогли знайти спокою.

Легенда стверджує, що вночі в палаці з'являється привид у чорних обладунках, якого називають "чорним лицарем ". Він ходить коридорами з важкими кроками, тримаючи в руках меч, і шукає тих, хто насмілюється порушити його спокій. Місцеві сторожі розповідали, що іноді бачили темну постать біля старих підвалів палацу.

Легенда про жебрака і скарби Заславського замку

За переказами, за життя князя Януша Санґушка до його палацу прибув старий жебрак. Княгиня, відома своєю добротою, веліла дати йому милостиню, але той попросив приватної розмови. Він розповів княгині, що за містом є руїни давнього замку, в підземеллях якого зберігаються великі скарби її предків. Однак попередив, що, щойно розкопки наблизяться до мети, Заслав охопить пожежа.

Попри застереження, княгиня і мешканці міста вирішили розпочати пошуки. Перші розкопки завершилися передвечірнім відкриттям склепіння, але одночасно в місті спалахнула велика пожежа. Налякані мешканці залишили розкопки, проте за кілька днів людська цікавість взяла гору, і пошуки відновилися.

На цей раз було знайдено важкі ковані двері, але місто знову запалало. Лише коли духовенство з образом Богородиці на чолі почало закликати княгиню припинити розкопки, люди усвідомили страшну ціну пошуків.

Княгиня наказала засипати розкопки, а родинам, що постраждали вона роздала щедрі відшкодування. Жебрака після цих подій більше ніхто не бачив, а легенда про скарби Заславського замку залишилася жити в народній пам'яті.

Містична гора на місці замків

Деякі перекази стверджують, що місця, де стоять Старозаславський і Новозаславський замки, а також палац Санґушків, вибрані не випадково. Мовляв, тут знаходиться містична гора, яка володіє особливою енергетикою. Люди казали, що саме ця сила допомагала князям витримувати облоги, але вона ж могла й спричинити біди, якщо її використовували не за призначенням.

Читайте також: Таємнича фортеця на перехресті епох: про велич і занепад Летичівського замку