Побут і розваги пересічної бельгійської родини

Звичайне життя бельгійської родини виглядає так само, як і нашої. Лише з деякими відмінностями, але ж якими!

Мама ходить на роботу, тато ходить на роботу. Діти - до школи, дитсадка чи вишу,  а ввечері усі зустрічаються за вечерею. Ну, або вечеряють одноосібно, якщо повертаються у різний час.

Вечерю готує той, хто приходить раніше. І це відмінність перша і дуже істотна. Тут немає різниці між чоловіком і жінкою і поділом на обов’язки за статттю. Бельгійські чоловіки, в основній своїй масі, готують пречудово і з превеликим задоволенням. Тому до ресторацій родини ходять вельми рідко. Ну, хіба з друзями пива хильнути ввечері у п’ятницю, або ж з дітьми до італійської піцерії. А те, що приготували, тут же і з’їли, залишки ідуть у смітник, або ж домашнім улюбленцям.

Прибиранням помешкання,  як і роботою у саду, пранням і т.д. займаються також усією родиною. Рідко, вельми рідко середньостатистична сім’я наймає "клініг леді", зазвичай не бельгійку, якщо це не пані на пенсії. Це дорого і невигідно. Бо усі матеріали тут підбирають з дуже практичної точки зору. У приміщеннях мінімум меблів, речей та дуже рідко на вікнах ви побачите штори,  а тим пак, фіранки чи тюль. Хоча в одній групі на ФБ я все ж читала, що однакова тюль на усіх вікнах у багатоквартирному будинку була прописана у правилах об’єднання його мешканців. Тобто кожен новий власник був зобов’язаний прикрасити "свої очі у світ" на фасаді такими ж шторами і з такої ж тканини, як і його сусіди. І було навіть вказано в якій крамниці їх можна купити. І байдуже, який там у тебе інтер’єр!

Взагалі, бельгійці надають перевагу покупці будинку. По-перше, це вигідніше і практичніше, бо тобі ніхто не диктує правила, як-от зі шторами чи вазонами на вікнах-балконах  іт.д. І також це твоя страховка на старість, коли з його оренди можна переїхати жити до будинку перестарілих, якщо потрібен особливий догляд.

Відсотки по іпотечних кредитах у королівстві невисокі (я вже згадувала, що максимум 3% річних), а ще й наприкінці року усі отримують податкові відшкодування. Саме ось через ці відшкодування бельгійці і не купують нічого одразу за всю суму. Це – невигідно, бо ти платиш дорожче. А з кредитами їм і простіше, бо не випотрошує їх, як кіт Базиліо Буратіно, і дешевше в результаті. В середньому пристойний будинок можна придбати за 300-500 тис. євро, але ціновий діапазон розмаїтий – можна і на кілька мільйонів розбігтися. Усе залежить від кишені і бажань клієнта – сад-город, домашні улюбленці, яким потрібен додатковий простір, чи басейн з кортом… На колір і смак. Відповідно і податки на нерухомість та плата за землю буде різною. До слова, сільськогосподарська земля значно дешевша за присадибну, навіть якщо вони поруч. Але й будувати на ній нічого не можна.

Хатинки у бельгійців зовсім не такі, як наші. Усе зроблено з точки зору економічності та ергономічності. Підвалів тут зазвичай нема . Це і зайва дорога квадратура, і земля у Бельгії дуже вогка – постійно ллють дощі.. Хитріші збирають цю воду з ринв у підземні резервуари і у час посухи поливають нею газони та сад, миють свої автівки. Перший поверх – це велика кухня – столова кімната поділена на зони обідню та відпочинкову з телевізором, каміном та диванами. Тут же можуть бути ще якісь додаткові кімнати, якщо дозволяє площа будинку і звісно, сантехнічні та технічні кімнати, де є туалет, душ, котел, пральні машини і т. ін. та сходи на другий поверх. Усе це маленьке і скупеньке, зазвичай. Другий поверх – це спальні кімнати: спільна для батьків і для кожної дитини окремо, ванна кімната. Часом буває, що там ще знаходить собі місце кабінет,  або кімната для гостей. Але останні рідко в кого зупиняються - для цього є готель. Бо повторюю, земля дорога і податки високі, витрати на комунальні послуги також високі. А там усі звикли не просто добре заробляти,  а ще й добре економити. Хоча українців цим не злякаєш, бо стільки, скільки платимо ми у зарплатному співвідношенні за газ-воду-електрику, жоден бельгієць просто собі уявити не може. І одразу б переселився у маленьке помешкання багатоквартирного будинку. Але й тут ціни не лагідні і про оренду квартири, нижчу за 400 євро на місяць я навіть не чула. Дешевший хіба студентський гуртожиток.  

Будинок, два авто, як мінімум, на одну родину – це те, що зазвичай має середньостатистична сім’я у Бельгії в кредит. Я вже не згадую побутової техніки та інших споживчих кредитів, які вони можуть мати ще. Усім так вигідно з відомих причин, але саме тому вони і живуть,  а не відкладають життя на завтра. Як це більшість із нас звикла робити. Якщо ж хтось із них втрачає роботу, то по-перше, існують податкові канікули на необхідний термін,  а максимум на півроку. А по-друге, знайти роботу не так уже й складно, за яку платитимуть добрі гроші, нехай вона і буде не зовсім за фахом. А за фахом, якщо ви висококваліфікований працівник, і високою оплатою доведеться надіслати близько сотні адаптованих під кожну посаду резюме і пройти кільканадцять співбесід по кільканадцять годин!

Оплата праці у королівстві також висока, хоча і різниться за трьома регіонами: у Валлонії – найнижча, у Фландрії – середня, у Люксембургу – найвища. У середньому 5000 євро брутто. Тобто після усіх відрахувань на руках у бельгійця залишається трошки більше половини, з яких він буде платити усі свої кредити, комунальні і загалом витрачатиме на життя. З цих же грошей бельгійці звикли щомісяця відкладати на випадок чого. Наприклад, тієї ж втрати роботи. Як мінімум, у кожного в запасі є піврічна сума на проживання. І це, незважаючи, на соціальну підтримку.

Тут треба зауважити, що бельгійці – справжнісінькі трудоголіки. І хоч робочий тиждень у них коротший за наш на дві-три години, вони звикли працювати понаднормово і з ентузіазмом. Для них є нормальним сидіти за своїми проектами до півночі, або ж працювати вдома на вихідні, хоча компанія тобі і не належить.

Сімейні пари спілкуються одне з одним мало і минулорічний локдаун, коли усіх примусили сидіти вдома, багатьох познайомив ближче поміж собою. Розлучень побільшало. І тоді починається: продавай кредитне майно, все навпіл, навіть якщо з кимсь одним залишаються діти.

Але цим бельгійок не злякати, вони звикли поважати себе, передусім, і терпіти якісь вибрики жодна не буде. Жінки дізнавалися, що їхні чоловіки годинами висять на сайтах знайомств, фліртуючи направо і наліво,  а чоловіки раптом зауважили, що їхні жінки ліниві нечупари і т.д.

Взагалі проблема спілкування і соціальної адаптованості у цієї нації зовсім інша, аніж у нас. В гості до друзів вони ходять рідко, навіть діти спілкуються лише в школі, на культурні програми, як такі у них брак часу, позаяк постійно працюють, з батьками спілкуються в основному по телефону і у відпустки іздять короткі, які беруть по кілька разів на рік. Звісно, що їм бракує спілкування, якщо це не рік Чемпіонату світу з фетболу, коли усі збираються на площах перед великим екраном! І тому нові технології вчасно підкинули сурогат у вигляді соцмереж.

Малюками часто займаються бабусі і дідусі на пенсії. Оскільки вони мають значно поважніший вік, аніж наші, бо бельгійки народжують в основному ближче 30-40 років. Няні – це дорого, садочки – не дуже зручно,  а самій виходити на роботу треба після трьох лише місяців декретної відпустки. Бо робоче місце не зберігається. Звісно, можна вийти на неповний робочий день, і цим користуються годуючі матері. Але все одно з кимсь на пару годин маля треба залишати.

На вихідний родини зазвичай ідуть до моря, в Остенде якщо це літо, або в Ардени, якщо холодна пора року. Можуть дременути й до Парижа туди-назад – тут ходить швидкісний потяг, або ж до Лондона – таким самим транспортом. З розвагами у бельгійців проблем немає, було б бажання. Та чомусь усі постійно обговорюють у планах на майбутнє пенсійний період І це мене найбільше вразило.

Бо саме на пенсії усі мріють переїхати до свого будиночка на березі моря, який встигають прикупити за життя, зазвичай в Іспанії, або ж на півдні Франції. І там чудово доживати, ніжачись на сонечку, купаючись у морі і харчуючись дешевими, але якісними місцевими продуктами.

Як казав "почтальйон Пєчкін": "От, вийду на пенсію і заживу!".

Фото надала авторка

Про авторку. Ніка Нікалео – українська письменниця і перекладачка, тревел-блогерка, Голова Львівського жіночого літературного клубу і благодійного фонду, авторка та укладачка низки бестселерів з серії "Львів. Кава. Любов".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.