"Еспресо.Захід" розповість про життя і бойовий шлях молодого українського Героя, якому назавжди залишилося 27 років.
Тарас Сивенький народився 10 березня 1996 року у місті Львові. Як і його батько, Тарас з ранніх років захопився бігом. Хлопець ріс активною та розумною дитиною, любив проводити час з друзями, а на різдвяні свята ходив колядувати вертепом.
Фото: Богдан Михайлишин
Тарас навчався у ліцеї №93 Львівської міської ради. Після закінчення 9-го класу вступив до Львівського державного училища фізичної культури (тепер – Львівський фаховий коледж спорту), де навчався на відділенні легкої атлетики за запрошенням заслуженого тренера України Михайла Сташківа.
В анкеті вступника у коледж Тарас написав такі слова: "Люблю змагатися, адже життя - як бігова доріжка, на якій чимало всього вчишся". Був неодноразовим переможцем обласних змагань з бігу на 800 метрів серед юніорів, змагався й на дистанціях 1000 та 2000 метрів.
З дитинства Тарас цікавився історією, мав винятково хорошу здатність запам’ятовувати дати та події, володів ґрунтовними знаннями із науки й техніки. У спорті він відзначався дисциплінованістю та працьовитістю. Крім цього, Тарас захоплювався комп’ютерними науками, любив читати, був сумлінним студентом і мав високу ерудицію.
У 2013 році, після закінчення Львівського фахового коледжу спорту, Тарас вступив до Національного університету "Львівська політехніка" за спеціальністю "Інженерна механіка". Став випускником кафедри технології машинобудування. А у 2017 році завершив військову підготовку в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У цивільному житті Тарас працював інженером-конструктором у ТЗОВ Biscotti й у Науково-виробничому підприємстві "Спаринг-Віст Центр".
Він мав безліч хобі та захоплень: протягом усього життя займався спортом, любив їздити на велосипеді, грати у футбол, мандрувати горами. Тарас Сивенький завжди був душею компанії, умів зорганізувати людей.
Фото: Тарас Сивенький
Перед початком повномасштабної війни, коли частина суспільства збиралася на "травневі шашлики", 19 лютого Тарас в одній з соцмереж на запитання: "Якщо завтра війна", написав:
"…Тепер кожен українець незалежно звідки він, чи то зі Львова, чи з Черкас і навіть з далекого Мукачева може відчути усі жахи війни. Тепер кожен день може стати останнім мирним і щасливим, з години на годину русня може розпочати широкомасштабне вторгнення. Війна ніколи не змінюється, але вона завжди змінює все. Всі мрії, плани і сподівання будуть зруйновані. Я не бачу майбутнього в якому я гуляю з філіжанкою кави на площі Ринок і дивлюсь на триколор, що висить на ратуші. У той час скоріш за все загине, виїде за кордон чи буде поранено багато моїх родичів, друзів і просто співвітчизників. Будуть зруйновані долі мільйонів людей, сотні тисяч репресованих посаджених в тюрму та закатованих. Не розумію, як можна буде спокійно прийняти те, що станеться і жити з цим. "Я не побачу загибелі своєї Батьківщини, бо помру в останньому окопі захищаючи її" – залишається тільки вірити, що ця крилата фраза залишиться тільки крилатою…"
У перший же день повномасштабного вторгнення РФ Тарас не роздумуючи ні секунди разом зі своїм батьком Богданом добровольцями пішли на захист Батьківщини. Тарас вступив до лав 45-ї окремої артилерійської бригади Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України, де, зокрема, опанував стрільбу на американській 155-мм гаубиці M777.
Фото: Тарас Сивенький
Влітку 2023 року в інтерв’ю Radio UA Chicago (єдине україномовне радіо, яке виходить щоденно у США), Тарас сказав:
"До війська я потрапив в 9:00 ранку 24 лютого 2022 року як тільки почалася війна. Дивлюся, що завдавано ракетного удару по всій Україні. Я взяв рюкзак на спину і поїхав у воєнкомат".
Тарас обіймав посаду командира взводу, брав участь у боях в гарячих точках фронту, зокрема, і на Херсонщині, і в Бахмуті. Відзначився при звільненні Херсонщини, Харківщини та Донеччини.
За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "Сталевий хрест" та нагрудним знаком "Срібний хрест".
"Як приїхав сюди до хлопців, я побачив перемогу на полі бою. Бо працюємо дуже ефективно. За півроку, за рік, але ми їх доб’ємо! Я зараз захоплений своєю роботою. Стараюся не думати про якісь плани, бо це багато кого морально ламає. Хтось мріяв собі, що прийшов на місяць чи два, бо війна мала швидко закінчитися. А я ставлюся до війни так, шо це вже часина нашого життя. Буденність, тому стараюся не думати, що буде далі. У мене планування – це максимум один день. Живу одним днем", - розповів Тарас Radio UA Chicago свої рефлексії щодо війни.
Фото: Тарас Сивенький
На жаль, 13 листопада 2023 року Тарас Сивенький (в якого був позивний Сивий) героїчно загинув під час виконання бойового завдання. 18 листопада Героя поховали у Львові на Личаківському кладовищі.
У Тараса Сивенького залишилися батьки та сестра.
До речі, про батька Тараса – Богдана Сивенького, який танкістом захищає Україну на Донеччині, інформаційна агенція BBC написала в січні 2023 року репортаж. Тоді саме очікували нових танків від союзників, і Богдан разом зі своїми побратимами розповіли, на скільки німецькі "леопарди" можуть бути ефективнішими за старі радянські Т-72.
Фото: Тарас Сивенький
Друг Тарас і бойовий побратим Віталій Ванкевич написав, що вони так і не зустрілися в цивільному житті:
"Ти був щирим та хорошим другом. Вічна пам'ять тобі брате. Ти завжди в моєму серці! Ти Герой, який вже тримає небо".
Член сім’ї Андрій Масло згадував, що пам’ятає Тараса з дитинства активним і тямущим хлопцем:
"Тарас виріс перед моїми очима… Це був найбільш активний і спритний хлопець у нашій родині. Він разом з батьком одним з перших став до лав Збройних сил, швидко опанував артилерійську справу, заповзято палив ворога і передавав свій досвід іншим… Герої не вмирають!"
Ведуча Radio UA Chicago назвала Тараса прикладом самовіддачі та мужності, адже він не боявся робити так, як вважав, що є правильно.
"Молодий і перспективний хлопець, який з першого дня повномасштабної війни працював задля перемоги України. Він не злякався ворогів, а одразу зі Львова поїхав на фронт. Тарас своєю мужністю неодноразово доводив, що він на своєму місці. Зокрема, серед численних нагород найяскравіше це доводить відзнака від генерала Залужного. Важко про це говорити, що наш друг Тарас Сивенький загинув.... "
Читайте також: Гліб Бабіч – воїн з душею поета: минає перша річниця з дня загибелі Героя прикарпатської бригади