З 76 танкерів, які постачають газ на ринки Азії - десять оголосили про зміну напрямку до Європи, ще тридцять вже перетинають Атлантику.
Так, хтось скаже: just business. Змінилася ціна - змінилися напрямки.
Але там де енергоносії - це не просто бізнес газових та нафтових компаній, це також "бізнес" Держдепу, Пентагону та шостого флоту США.
Тому, те що робить зараз Вашингтон, - це повторення безпрецедентного Берлінського повітряного мосту.
Протягом року, з 1948 до 1949, Білий дім на очах всього світу тягав Сталіна мордою по калюжі зі сцяками, яку той наробив.
За рік часу, щоб зірвати блокаду Західного Берліна, через повітряний коридор завширшки 32 кілометри, було перекинуто 2,5 мільйона тонн вантажів.
Керував операцією генерал Вільям Таннер, який раніше організував кількарічний повітряний міст для легітимного президента Китайської республіки Чан Кайші.
Спочатку планувалося постачати 750 тонн вантажів в день, на піку це складало 13 000 тонн. Було п'ять ешелонів для літаків. Кожен новий сідав що 3 хвилини. Пілоти мали лише одну спробу - якщо промахнувся, то з усім вантажем повертався в Гамбург або Франкфурт.
Але чому нинішня ситуація схожа?
Хоча берлінська операція і називалися "Провіант", але продукти складали мізер вантажів. З 2,5 мільйона тонн 1,5 мільйона - це було вугілля. І лише 400 тисяч тонн - власне провіант. Його постачали в порошках, щоб зекономити місце. Берлінці продовжували голодувати. Було гірше, ніж під час війни. Стрімко виросла смертність. Економили навіть на медикаментах. Лютували інфекційні хвороби. Страждало понад 2 мільйони людей.
Але борти - для вугілля. І ще для будматеріалів аби спорудити ТЕЦ. Тому, що була стратегічна мета - вибити з рук СССР новий вид зброї.
Не ядерну, ні.
Повітряний міст - це історія саме про енергетику. І про гібридні спецоперації. Про нову військову стратегію і тактику.
Про першу спробу СССР затягнути електричний (газовий, нафтовий etc) зашморг на шиї Європи та повісити її.
Адже, все почалося з того, що Сталін наказав вимкнути електропостачання з ТЕЦ в західні райони Берліна.
І вже потім - воду, зв'язок, автомобільне та залізничне сполучення.
Русскі не зраджували своєму магічному мисленню та зробили це в ніч з 23 на 24 червня. Думаю, що це мало статися в 4 ранку 22 червня, але напевне якийсь Іван забухав, все пішло по плечу. Проте, американці прийняли правила цієї гри в символи і закінчили блокаду 12 травня.
Акт про капітуляцію не підписували, але перемога була очевидна - західний світ, без Гулагів та репресій - поклав на лопатки СССР. Зараз в Європу вже йде, або скоро вирушать - майже п'ять мільйонів кубометрів палива. Це цілий флот.
Англосаксонська управлінська культура передбачає деяку інерційність. Відданість правилам та нормам. Неквапливість.
Про американців взагалі кажуть: вони обов'язково знайдуть правильне рішення. Звісно, після того, як спробують всі неправильні.
Щось віддалено схоже бачимо і в українців: повільно запрягають, але швидко їдуть.
Якщо Трансатлантичний газовий міст спрацює - це не просто зіб'є ціну на блакитне паливо чи хоча б стримає ріст.
Головним стане моральний наслідок: західний світ знову разом, спроби Кремля розбити його єдність - провалилися.
Звісно, поки не прийде черговий Віллі Брандт та присмокчеться до сибірської труби.
Інколи щиро дивуюся русскім.
Їм так гарно виходить корумпувати - в цьому вони майстри Всесвіту, тоді їм все вдається. Вони все отримують.
Але як тільки зриваються на силу, на шантаж, на погрози - одразу програють.
Чому воювати, а не купляти далі?
У вас же була вся Україна - вона валялася у вас в ногах, не хотіла в НАТО і ЄС, вважала Путіна найкрутішим лідером світу, а русскіх - братнім народом, Янукович ходив, як ведмідь на ланцюгу.
У вас ж була вся Європа - їхня еліта жрала вашу чорну ікру, грілася в соболевих шубах, вважала вас дикими, але рівними, визнавала ваші пріоритетні права, сиділа на ваших зарплатах, ненавиділа піндосів не менше, ніж ви самі.
Схопили пляшку, розбили, приставили до горла. І що маємо?
Україна вважає Росію ворогом, а друзями - США, Канаду, Польщу, Литву, Туреччину. На Яворівському полігоні - американці, канадці, британці. ЄС вже навіть на рівні суперлояльної ФРН робить заяви, від яких фрау Меркель морозить, а гер Шрьодер б'ється в падучій.
Мені Московія нагадує лудомана. Ніколи не вміє зупинитися. Емоція вбиває раціо.
Ще годину тому за столом сидів респектабельний джентльмен, хай і в галошах, але ж під казино стояла тачка за мільйон баксів, яка мала відвезти в маєток у Флориді.
А зараз на вулиці валяється обригане та обісцяне тєло, яке навіть бомжі гидуються копнути. Так, воно агресивне і озброєне, його остерігаються. Але бридке.
Нємитая Рассія. Страна рабов.
Лєрмонтов таки геній.
Підходить як для першої строфи гімну, так і для епітафії.
Про автора: Олег Манчура, журналіст.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.