Про це повідомила його дружина Роксоляна Хмара на сторінці Степана Хмари у Facebook, передає "Еспресо.Захід".
"Не хочу у це повірити. Не хочу це писати. Мій найдорожчий у світі чоловік помер. Все. Ми всі робили все, що могли і навіть більше. Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу Перемогу! Я так хотіла бачити його щасливе обличчя! Його прекрасне обличчя! Бо він був таким красивим навіть у свої 86. Його голубі очі вже не були такими чисто голубими, але все ж бездонними. Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї. І Україна підніметься з попелу, вона Воскресне! Я знаю", – написала вона.
Український політик, правозахисник, лікар, дисидент в період перебудови, довголітній політв'язень радянських концтаборів, народний депутат України I, II та IV скликань. Степан Хмара брав активну участь в українській боротьбі. Видавав "Український вісник" у 60 – 70-х роках. Уперше його заарештували у 1975 році, проте доказів тоді зібрати не вдалося і Хмару відпустили. Та вже у 1980 році він був заарештований КДБ за політичну та правозахисну діяльність, за "українську націоналістичну діяльність". Тоді Степана Хмару засудили до 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. Своє покарання він відбував на Уралі.
Вийшов на свободу та повернувся додому до України Степан Хмара лише у 1987 році, у віці 50 років. У 1988 році став одним із керівників Української гельсінської спілки, а 1990 року його обрали народним депутатом українського парламенту. У жовтні 1990 року політик підтримав студентську Революцію на граніті: прийшов у табір протестувальників і теж витримав 13 днів голодування. Степана Хмару знову заарештували. Він просидів в ув'язненні до квітня 1991 року через звинувачення в нападі на представника міліції.
Із відновлення незалежності України Степан Хмара ще двічі обирався народним депутатом. Продовжував вести боротьбу за безневинно засуджених українців і політичних в'язнів.
У 1992 році Хмара очолив Українську консервативну республіканську партію (УКРП). Проте 2001 року УКРП саморозпустилася і її члени перейшли в партію "Батьківщина". Сам Степан Хмара став заступником голови "Батьківщини" Юлії Тимошенко і брав участь у парламентських виборах 31 березня 2002 року під номером 10 виборчого списку БЮТ.
У 2004 році Степан Хмара був активним учасником Помаранчевої революції: підтримував Віктора Ющенка. А вже наступного року вийшов із "Батьківщини".
30 жовтня 2015 Степан Хмара оголосив голодування на підтримку політв'язнів, тоді він сказав: "Я голодував у своєму житті десятки разів, у 1991 році – понад місяць, а в Пермських концтаборах радянського режиму – майже постійно, всі вісім років. Всі ці голодування не були для мене проблемою, тому що я знав: це чужа держава, і комуністичний нелюдський режим змушує мене йти на ці акції непокори, а морально я почувався чудово, на висоті. Завтра, 30 жовтня, я теж буду голодувати разом з політв'язнями Лук'янівського СІЗО, і це голодування буде, мабуть, найважчим в моєму житті, важким морально. Тому що ніколи, навіть у страшному сні, не міг я собі уявити, що в моїй Незалежній Україні, у 21 столітті, будуть сотні політв'язнів, патріотів і героїв війни!"
Степан Хмара різко критикував усіх президентів України: від Леоніда Кравчука до Володимира Зеленського. Попри проблеми зі здоров'ям він до останнього брав участь у судах над тими, хто розстрілював майданівців.