Володимир ріс звичайним хлопцем, займався активно греко-римською боротьбою та навчався на кухаря, працював у Сєверодонецьку. Все змінилося у червні 2022 року.
"Коли окупували Сєверодонецьк, по Лисичанську почались обстріли. Тоді й у мою квартиру прилетіли два снаряди, з двох різних боків", – розповідає "Еспресо.Захід" хлопець.
Як каже Володимир, це була 10 ранку. Тоді вже були перші прильоти, а він вийшов на балкон. Тоді ж у квартиру й "прилетіло", а самого хлопця відкинуло на 3 метри.
"Я навіть не втратив свідомість. Миттєво відкрив очі, встав і пішов, нічого не помітивши. Вже коли спустився на перший поверх, то почав втрачати сили й сів просто на підлогу у під’їзді, бо ноги не тримали", – згадує Володимир.
На щастя, в цей момент прибігли знайомі хлопця з іншого будинку та побачили пораненого Володимира. Згодом прийшли військові, але евакуацію до лікарні, яка є за 15 хвилин звідти, довелося відкласти аж на 2 години через масований обстріл міста.
"Батько хотів їхати зі мною, але йому відмовили. Сказали, що я і так поранений, а брати на совість смерть мого батька через можливий обстріл вони не хочуть", – розповідає про цей день хлопець.Юнака вивезли до Дніпра в лікарню, де він пролежав три тижні. На жаль, Володимир втратив праву руку. Згодом, коли його стан стабілізувався, він приїхав до Львова. Тут, у центрі Superhumans чоловікові зробили протез. Володимир ще звикає до нього, адже носить протез усього 2 місяці.
"Я можу ним тримати щось. Є застосунок, через який можна керувати протезом, він виконує ще 9 функцій. Це біоелектричний протез. Головне навчитися виконувати певні рухи, які протез впізнає, щоб здійснити якусь дію", – розповідає хлопець.
Фото: Львівська ОВА
Недавно завдяки спеціальній програмі центру Superhumans Володимира працевлаштували на кухню в Український католицький університет.
"Уже й не думав, що коли-небудь зможу знову працювати кухарем. Там потрібна швидкість, і навіть із двома руками було нелегко. Думав, що тепер для мене ця професія є нереальною. Був готовий працювати просто будь-де", – ділиться Володимир.
Як каже хлопець, перший день на новій роботі пройшов добре, але згодом почав почуватися невпевнено – думав, що в нього не вдається, а просити допомоги соромився. Проте інші працівники кухні допомагали, і Володимир уже місяць успішно працює в УКУ.
"Я в першу чергу для себе зрозумів, що з однією рукою можна жити та працювати", – каже він.
Понад те, університет надав йому житло у своєму гуртожитку, що дуже полегшує життя хлопцю.
У майбутньому Володимир хоче йти навчатися на програміста, поєднувати якось це з роботою. Хлопець також хоче залишитися жити у Львові, тим паче, що його мати зараз проживає у Радехові.
"Раніше ніколи не був у Львові, він дуже захоплює. Якщо чесно, ще до війни хотів сюди приїхати, але то навчання, то робота. Ну, от лише за таких обставин вдалося", – розповідає Володимир.