Разом з дигером "Еспресо.Захід" відвідав тунель і дізнався більше про цей об'єкт і про діяльність Андрія Риштуна.
У Львові чоловіка знають завдяки його хобі: Андрій уже 14 років досліджує підземелля Полтви, відвідує цікаві місця та показує місто з висоти багатоповерхівок. Фактично займається дигерством, сталкерством і руферством.
Проте Андрій Риштун робить це не стільки задля розваг, скільки для просвітництва та "корисного вихлопу".
"Це стосується і подорожей Карпатами, дослідження бункерів чи дахів. Ну от яскравий приклад – це бомбосховище на Святоюрській горі. Ми його знайшли, пофоткали, написали статтю, а через пів року міська рада його відновила. Тобто є користь для людей", – каже він.
Такою ж є мотивація поширення інформації про згаданий тунель. Як каже Андрій, цей тунель є чудовим туристичним об’єктом з великими перспективами.
Вхід до тунелю збоку Винниківського озера
"Після наших матеріалів там стало суттєво чистіше і люди почали туди ходили. Бо в нас часто кажуть, що немає куди сходити, а коли я пишу про Полтву чи закинуті бункери в Карпатах, то люди потім дякують, бо вони відвідали ці місця й отримали задоволення", – додає він.
Фото: baitsar.blogspot.com
Тунель пролягав під залізничною гілкою "Львів – Підгайці", яку збудувала ще Австрія. Цією гілкою з головного вокзалу міста можна було потрапити у Винники дуже мальовничим маршрутом. Як розповідає Андрій Риштун, австрійці будували на віки, і цей тунель мав певну функцію – для річки, що протікала біля Чортових скель.
Вигляд у бік Винниківського озера
Андрій Риштун
Після того, як дослідник звернув увагу на тунель, аварійну його частину укріпили
"Він є одним з найбільших на цій частині залізниці, бо вздовж залізничного насипу є ще штук із 10, але вони маленькі", – каже Риштун.
Особливий тунель і своєю красою, він арковий і викладений з тесаного каменю.
Потім, коли вже радянська влада реконструювала дорогу "Львів – Винники", вона продовжила тунель бетонними трубами під дорогою.
Бетонні кола та вихід до Чортових скель
Зараз сумарна довжина тунелю становить понад 40 метрів.
Згодом залізничну гілку визнали економічно не вигідною та розібрали. Як каже Андрій Риштун, через рельєф потягу доводилося робити великі петлі, тому витрати палива були значні.
Тунель після цього засипали сміттям і забули, аж до моменту, коли його запримітив пан Андрій.
Над тунелем біля дороги "Львів — Винники"
Попри це, він досі існує та може в майбутньому бути гарним туристичним об’єктом. Дигер припускає, що з тунелю можна зробити музей залізниці чи квест-кімнату.