Про це повідомляє Львівська міська рада, передає "Еспресо.Захід".
Прощання з воїном Юрієм Михайловим відбудеться о 09:30 у церкві Вознесіння Господнього (вул. Широка, 81 а). О 13:30 тут відбудеться також прощання з воїном Богданом Іжиком.
Чин похорону бійців Остапа Іськіва, Андрія Наводила та Юрія Михайлова розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.
Чин похорону захисників Богдана Іжика та Олександра Мартича розпочнеться о 15:00 також у Гарнізонному храмі , о 15:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.
Остапа Іськіва Юрія Михайлова, Богдана Іжика та Олександра Мартича поховають на Личаківському кладовищі у Львові, а Андрія Наводила – у селі Дмитре Львівської області.
Львів'ян та гостей міста закликають прийти та віддати шану Герою, який боронив їхні життя ціною власного. Також на цей час просять уникати проведення святкових заходів.
Остап Іськів народився 15 липня 1979 року у Львові у знаній інтелігентській родині. Упродовж 1986-1996 років навчався у школах №76 та №34 імені Маркіяна Шашкевича. Під час навчання вступив до 41-го куреня Тараса Бульби львівського Пласту. У 1997-2002 роках навчався на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка.
Остап Іськів займався приватним підприємництвом у будівельній сфері: організував свою ремонтно-будівельну бригаду, забезпечував дизайн та облаштування квартир "під ключ". Завдяки своїй умілій, сумлінній праці здобув добрий професійний авторитет. Був завзятим працелюбом. Дуже шанував свою сім’ю і всю родину, його особливою гордістю і потіхою була донька. Відпочивав тільки у рідних Карпатах, які його причарували ще з дитячих літ.
Був активним учасником громадсько-політичного життя: входив до виборчої команди кандидата у Президенти України Віктора Ющенка на Львівщині, брав участь у подіях під час Помаранчевої революції, здійснював координацію львівських добровольчих загонів "Народної гвардії", також був у середовищі козацьких формувань.
Учасник Революції Гідності, входив до складу 4-ї козацької сотні Майдану та отримав поранення у сутичках у Маріїнському парку.
Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України до лав 33-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. За особисту мужність і зразкову службу був нагороджений численними відзнаками, зокрема, пам’ятним нагрудним знаком "Захисник України", медаллю "За незламність" та ін. Воїн загинув 7 лютого 2024 року. У нього залишилися батьки, сестра та донька.
Андрій Наводило народився 8 грудня 1992 року у Львові. У 2007 році закінчив Дмитрівську загальноосвітню школу I-II ступенів. Згодом навчався у Комунальному закладі Львівської обласної ради "Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут". Закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ за спеціальністю "Право". Заочно здобув ступінь магістра у Львівському національному університеті імені Івана Франка.Кадровий військовий. Упродовж 2012-2017 років проходив службу за контрактом у складі роти снайперів 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, із 2014 року виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Андрій Наводило захоплювався військовою справою і постійно удосконалював свої особисті навички.
Захоплювався спортом, активно вивчав іноземні мови, проходив ІТ-курси та читав велику кількість літератури – на завдання завжди брав із собою книжки. У 2021 році вступив до Державної прикордонної служби України.
Із початком повномасштабного вторгнення боронив державу спершу у лавах 7-го прикордонного Карпатського загону, а протягом останнього періоду – Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса ДПСУ.
За сумлінне виконання службових обов’язків був нагороджений нагрудним знаком "За мужність в охороні державного кордону" та нагрудним знаком "Відмінний прикордонник". Воїн загинув 3 лютого 2024 року. У нього залишилися батьки, дружина, 6-місячна донька та двоє сестер.
Юрій Михайлов народився 7 грудня 1996 року у Львові. Навчався у львівській школі №64 (сьогодні – Ліцей "Гроно" Львівської міської ради). Здобув освіту у Відокремленому структурному підрозділі "Львівський поліграфічний фаховий коледж Української академії друкарства".
Після завершення навчання працював у сфері торгівлі. Був активним учасником руху УНА-УНСО, займався військово-патріотичною діяльністю. У вільний час захоплювався туризмом, скелелазінням. За словами близьких, був "винятково доброю, веселою та кмітливою людиною".
У перший день повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України від окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави спершу у складі 112-ї окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління "Північ" Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а згодом – військової частини А4714. Виконував бойові завдання на Київщині, Харківщині, Донеччині та на Запорізькому напрямку.
За особисту мужність був нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України "Золотий хрест". Воїн загинув 14 лютого 2024 року. У нього залишилися бабуся, батьки та дружина.
Богдан Іжик народився 25 січня 1970 року у селі Нижнє Висоцьке. Навчався у Нижньовисоцькій гімназії, згодом вступив до Дрогобицького фахового коледжу нафти і газу. Після завершення навчання проходив строкову військову службу.
Працював у нафтогазовій промисловості в Україні та за кордоном, а потім – на хлібопекарні у Львові. Обожнював відпочинок на природі та походи в ліс.
Із початком повномасштабного вторгнення боронив територіальну цілісність та незалежність держави у складі військової частини А7081. Виконував бойові завдання на Сумщині та на території Запорізької області. Воїн загинув 10 лютого 2024 року. У нього залишилися син, донька та онуки.
Олександр Мартич народився 25 березня 1973 року у селі Лопушанка-Хомина Львівської області. Навчався у Загальноосвітній середній школі І-II ступенів села Лопушанка-Хомина. Здобував освіту у Комунальному закладі Львівської обласної ради "Самбірський фаховий коледж культури і мистецтв". Змалку мріяв стати військовим.
Із 1992 року проходив військову службу у лавах прикордонників: 7-го прикордонного Карпатського загону, а з 2016 року – 23-го загону морської охорони Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України. У вільний час захоплювався музикою та футболом.
24 лютого 2022 року Олександр Мартич перебував на службі у Маріуполі. До останнього брав участь в обороні міста від окупантів, перебував на заводі "Азовсталь" та здався у полон лише після безпосереднього наказу командування. Додому Олександр Мартич повернувся тільки 7 червня 2023 року. А вже 12 лютого 2024 року він загинув. У воїна залишились дружина, син, донька, брат та сестра.