Ірена Карпа: Я щаслива, бо жила не в Америці

Ірено, ви живете на "дві хати" - в Україні та Франції. Яке ставлення французів сьогодні до України? 

Зараз той момент, коли я скажу, що щаслива, бо жила не в Америці. До речі,  я відмовилася від виступу в Нью-Йорку, бо не хотіла бачити людей, які голосували за Трампа. Президент Франції був першим, хто не побоявся піти проти Трампа, а середньостатистичний француз давно вже зрозумів, хто є хто. Я три роки займаюся адвокацією України на французькому телебаченні. І бачу як змінюється ставлення європейців до російсько-української війни. 

Ірено, ти посприяла, щоб одного росіянина у Франції  затримали. Розкажи, як це сталося?

Чоловік сидів на вулиці і слухав гімн СРСР, а коли зрозумів, що ми українці, то почав кричати та ображати нас. Ми викликали поліцію та пояснили, що це розпалювання національної ворожнечі. Був і свідок - француз, який насправді нічого не чув, але підтримував Україну і встав на наш бік. Суд позбавив любителя Росії волі на 7 місяців. То ж не варто боятися захищати свої права і вказувати на порушення.  

Чого ми можемо навчитися у французів, а вони у нас?

Любові до деталей та любові до себе. Адже українці, а особливо українки, більше дбають про інших, ніж про себе. А французи можуть повчитися у нас пластичності, адже нам не обов'язково треба мати хорошу освіту, щоб відкрити бізнес. А також сміливості, адже на початку вторгнення іноземці були просто враженні нашим протистоянням. Круто те, як ми вміємо сміятися. Лиш щось стається і одразу з'являються меми. Гумор - це наша сила. Якщо хтось думає, що мало робить, то варто згадати, що є ті, хто нічого не робить. Ми можемо зробити масштабні речі. І цим варто пишатися та розповідати на весь світ.  

А як ти виховуєш своїх дітей, адже вони живуть у Франції, а твій чоловік теж не українець?

Мої діти сваряться зі мною, якщо я випадково скажу "да" замість "так". Вони дуже проукраїнські, особливо старша донька. Вона навіть перестала спілкуватися із подругою, бо та була за Трампа.  

А як ти сама заговорила українською?  

Мій тато з Івано-Франківська, а мама з Харківської області. Сама ж я народилася в Черкасах. До знайомства із батьком мама навіть не спілкувалася українською. Повністю перейти на українську було складним вибором, але він загартував мій характер. Втім, для своїх черкаських друзів я була "западенкою". А коли ми жили в Яремче, то там мене вважали "москалькою". Коли мені було 18 років в Києві ми з подругами їхали в автобусі і розмовляли українською. Тоді я думала, що пасажири вважають нас селюками, але одна жінка раптом сказала нам: "Ні, дівчатка, у вас дуже красива українська мова. Ніхто й не подумає, що ви із села". То ж ми маємо підтримувати кожного, хто перейшов із "язика" на "мову". Така людина робить велике зусилля волі.  

Чи вважаєш ти себе феміністкою, Ірено?

Всі нормальні люди мають бути феміністами. Це означає, що в нас всіх мають бути однакові права, а жінка може робити те, що вона хоче: будувати кар'єру, виховувати дітей, виходити чи не виходити заміж. Людину мають оцінювати за її дії, а не за статтю чи зовнішністю. Бути собою - це вибір кожної людини. До речі, у нас 70 тисяч жінок у війську і декілька тисяч на командирських посадах. Та, звичайно, що українки крутіші, ніж француженки.

Про вас відгукуються як про західний і сучасний гурт. А чи не було у вас бажання переосмислити діяльність вашого гурту після повномасштабного вторгнення?

Війна змінила всіх. А в нашій музиці завжди було багато сенсів. Є така ідея - смерть автора. Це ідея коли не на авторі лежить відповідальність за інтерпретацію, а на слухачеві. У нас достатньо глибокі пісні, щоб слухач в будь-якому віці та часі, міг знайти потрібні для себе сенси. 

Переглянути LIVE на FM Галичина можна тут

Розмовляв Остап Вакулюк

Підготувала Діана Ракус