"Конотопська відьма" провокує

"Конотопська відьма" Григорія Квітки-Основ'яненка, що її за інсценізацією Богдана Жолдака поставив у театрі ім. М. Заньковецької режисер Вадим Сікорський (художник-постановник Наталія Тарасенко), стала першою прем'єрою у заньківчан цього року і чи не першим власним мюзиклом за останнє десятиліття. Йдеться про виставу, жанр якої визначено як "гопак-опера" (музику до якої написав Ігор Поклад,  а вірші Єва Нарубина), що вперше була поставлена у 1982 році у Національному театрі ім. І. Франка і відтоді у різних версіях інтригувала зацікавлену спільноту по всій України, інформує "Еспресо.Захід".

Причина - як в закономірному людському бажанні чогось яскравого та легкого, так і в самому сюжеті, адже тема паралельних світів завжди притягальна. Ні Григорій Квітка-Основ'яненко, ні Богдан Жолдак,  ні Вадим Сікорський не копирсаються в цих світах, але з їх допомогою  чудово презентують суспільство. А те суспільство з його страхами, слабкостями, усіма особливостями людського роду подекуди відверто бажає кращого. За сюжетом дійства – в Конотопі зокрема. Хоча чому тільки в Конотопі?

У грудні минулого року у баварському місті Ейхштетт католицька церква визнала свою провину та вибачилася за "спалення відьом" у період між 15 та 18 століттями. Як написало тоді поважне британське видання The Independent, за його інформацією, у цей період у Європі було знищено понад 60 тисяч людей, з яких 25 тисяч на території сучасної Німеччини. І це уже не письменницький твір – реальність.  

Однозначно щось із тих процесів припало й на територію сучасної України. Зокрема, Григорій Квітка-Основ'яненко (а у виставу введений образ автора, у якого прем'єрного вечора перевтілився  народний артист України Ярослав Мука) написав свою "Конотопську відьму" теж  не просто так, а взявши за основу реальні історії. Інша справа, що в Україні ті історії виглядають подекуди трохи м'якше, ніж у Європі.  Як стверджує відома українська дослідниця, доцентка кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія" Катерина Диса (що на основі судів про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII ст. написала наукову працю "Історія з відьмами"), в Україні ставлення до магічних сил здавна було спокійнішим, ніж у Західній Європі, а відтак і суди ліберальнішими. В Україні карали не за зв'язок з дияволом та зраду церкві, а за ту шкоду, яку – вважалося – підозрювана зробила.

У Конотопі немає дощу. А ще Олена (Інна Калинюк) вручила сотникові Микиті Уласовичу Забрьосі (Степан Глова) гарбуза замість весільних рушників, сотню кличуть в похід, писар Прокіп Пістряк ( Василь Коржук) ніяк не отримає довгожданної влади, то хто ж в тому всьому винен? Звісно, відьми. Тільки от як довідатися, хто є хто? Рецепт існує – окремих жінок (звісно, тих, на яких за те чи інше є зуб) треба втопити – якщо потонуть, то чесні християнки. А ні – то відьми і їх треба добити. У Конотопі дають шанс деяким потопельницям – їх рятують. І відьмі (Назар Московець) теж дають шанс, який для неї у Франції, Німеччині чи іншій західноєвропейській державі був би неможливим.

"Відьма – це щось поза цим матеріальним світом, - анонсує виставу у програмці її режисер, заслужений діяч мистецтв України Вадим Сікорський. - Не чоловік і не жінка, навіть якщо в автора прописана жіноча роль. І якщо акторам вдасться "потрапити" у цей паралельний світ, "побути там", то, гадаю, це має бути цікаво. Також відьма є провокатором. Людина у стані спокою не проявляє своєї суті, а коли її спровокувати – тоді вона відкривається".

Сценічна провокація "Конотопська відьма" – це варіант розкрити сутність. І не лише власну…

Ярина Коваль

Фото Ярини Коваль

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал