Про це повідомляє "Еспресо.Захід".
Тарас Матвіїв народився 18 лютого 1989 на Волині, але з дитинства мешкав у Жидачеві Львівської області. Навчався у Жидачівській школі №1, закінчив факультет журналістики ЛНУ імені Івана Франка, був кореспондентом ТРК "Ера" (2011–2012) та телеканалу TVi (2012–2013), блогером у низці видань.
Улітку 2015 року став добровольцем Окремої добровольчої чоти "Карпатська Січ", воював у Пісках. З 2015 року – депутат Жидачівської райради VII скликання. Організував низку військово-патріотичних вишколів "Лицар Удеча" та кілька років творив фестиваль "Удеч-фест на Івана Купала".
Читайте також: Герой України Тарас Матвіїв. Смолоскип, який завжди попереду
Активний учасник Революції гідності у складі 3-ї сотні Самооборони Майдану. Згодом став співкоординатором "Пошукової ініціативи" (організації, що розшукувала зниклих людей під час Революції гідності), членом ГО "Українська галицька асамблея", засновником ГО "Народний легіон", активістом руху "Стоп лісоцид".
"За день до його загибелі ми сперечалися. Я йому казала, що годувати почали гірше, як би зробити так, щоб усе було, як раніше. А він мені каже: знаєте, найтяжче на війні – втрачати. А наступного дня після розмови він загинув, – пригадує зі сльозами на очах Інна Жданова, яка куховарила на бойових позиціях. – Я була в бліндажі, він наказав мені бути всередині. Під час обстрілу лягла собі на підлогу в "броніку". Потім хлопці забігли, кажуть "Матвіїв, "Сармат" (такий позивний у нього був), у лікарні. Не могли мені відразу сказати, що він загинув. Він крім того, що був командиром, був як син, як батько, як брат. Знаєте, те, що ти втрачаєш там, – це найважче, і ми втрачаємо найкращих".
У вересні 2018 року вступив на курси лідерства НАСВ ім. Петра Сагайдачного, де отримав військове звання молодшого лейтенанта. З грудня 2019 року проходив військову службу за контрактом на посаді командира взводу у 24 ОМБр. Виконував завдання на взводному опорному пункті "Сармат".
Загинув 10 липня 2020 року, під час ворожого мінометного обстрілу позицій Об'єднаних сил поблизу с. Троїцького Попаснянського району на Луганщині.
"Я був старший на позиції, – пригадує побратим Тараса Володимир Кукурудза. – Ми з ним служили разом, чергували на позиціях. Дуже говіркий хлопець був, розповідав, що журналістом був, про свою участь у Революції Гідності. Мріяв про мир на Сході й казав, що воюватиме доти, доки українська територія не буде звільнена від окупантів".
Читайте також: Усі вірили в перемогу: родини Героїв України з Львівщини передали речі загиблих захисників
Після прощання у Києві на Майдані Незалежності та у Львові, похований в Жидачеві. Посмертно отримав звання Героя України та орден "Золота Зірка".
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал