Ірина Березовська. Йордан, який завжди поруч, або Як освятити помешкання під час самоізоляції?

До моїх сусідів прийшов священник із традиційним йорданським благословенням, а я сиджу на самоізоляції, пишу цей текст для #не_блог_про_не_Бога й не можу висунути ніс навіть до найближчого магазину. Так буває. Але, щоб не розплакатися, нагадую собі, що мій Йордан завжди зі мною…

Друзі знають: я дуже люблю свій дім, мене важко звідти витягнути, але зараз він став мені домашнім полоном, останні кілька днів почуваюся тут, як принцеса з Вежі Зі Слонової Кості. Річ у тім, що до мене дійшла черга сидіти на самоізоляції. Чемно сиджу в хаті, і якби не робота, то починала б сумувати. Але сьогодні мені сумно особливо: сусіди покликали священника, а я не можу того зробити. Мій дім, моя люба серцю Вежа Зі Слонової Кості, залишається зачиненим для Христа…

Щоб якось себе втішити, згадую, що до Каср аль-Яхуд – місця хрещення Христа на справжньому Йордані – доступний єдиний маршрут, долати який треба під пильним оком ізраїльської армії.

Ага, так, я нічого не плутаю: вздовж усього маршруту – чуваки зі зброєю на блокпостах і колючий дріт. Якщо чесно, то моторошно. Каср аль-Яхуд контролюють дві країни – Ізраїль і Йорданія. Але обидві сторони готові заробляти на туристах, тому розробляють спільні паломницькі маршрути.

Йордан у кожного мусить бути.

Йордан свого часу переходив цар Давид, коли втікав від Авессалома, який повстав, через Каср аль-Яхуд пролягав шлях Єлисея, Іллі і Марії Єгипетської... Нічого дивного, що ми всі туди так спішимо.

Живописна пустеля, пальми і дорога з чуваками з автоматами. Свята Земля – це таке місце, де найкраще відчуваєш, що в будь-який момент може статися що завгодно. Я – лише грудочка білка, яка пише. Я можу перестати бути будь-якої секунди. Тому я така концентрована. Тільки б встигнути!

Води Йордану приймають тепло й лагідно. Навколо фініку ніде впасти – паломників просто повно, ще ніколи не бачила стільки людей одночасно в одній водоймі. Не буду про трепет – він тут усюди, інакше ніяк. Серце вистрибує з грудей, ноги невагомі й самі несуть униз, до Каср аль-Яхуд. Зазвичай я остерігаюся води, якось тонула, то на воді тепер обережна. Але Йордан – це про те, коли всі страхи й усяке сміття з підсвідомості змивається.

Пірнула, розплющила очі й побачила перед своїм носом маленьку золоту рибку! Рибка дивилася мені у вічі, як кіт, і не поспішала в той день. Вони тут ручні, чи що? Погладила рибку – і вона опинилася в моїй руці, слизька і якась майже ручна. Рибка далася мені в руки! Якщо на пляжах Тель-Авіва на узбережжі Середземного моря риби кусючі (виходила з моря вся покусана), то в Йордані – лагідні й зовсім ручні. Я лише погладила золоту рибку, як гладжу свого Іриса, і відпустила. Пливи, золота рибко з Йордану! Залишайся вільною під палючим сонцем пустелі, у благодатних водах Йордану... Я ж повертаюся до Львова теж вільною…

Я не знаю, чи зцілюють води Йордану. Я не для того ступила у його води в Каср аль-Яхуд.

Від сумнівів вони точно зцілюють. Від чогось такого, що стає поживою для моїх внутрішніх драконів – так. Від себе самої найперше.

Думаю сьогодні про те, що кілька років тому сказав мені наш отець під час освячення квартири. Я була молода господиня дому і ще зелена у Христі, але дуже добре пам’ятаю ці слова, сказані дуже вчасно, хоч вони підривали мої амбіції вщент. Не пам’ятаю дослівно, але суть така, що не лише свячена вода освячує стіни і меблі, а й те, як я житиму в новому помешканні: чи сваритимуся тут, чи плестиму інтриги і займатимуся людиноїдством. Що мій спосіб життя і спосіб мислення освячують мій дім, надають сенсів молитвам освячення, прочитаним тут під час чину освячення квартири. Чомусь запам’ятала ці слова, вони набули дивних властивостей зринати в моїй голові, коли хочу сказати щось образливе, коли мої внутрішні дракони виходять назовні і хочуть тут господарювати. "Я, я тут господиня!" – кричу їм навздогін і тупаю ногою. Я тут вирішую, як реагувати на помилки, чи любити і чи прощати. "Йдіть звідси!" – кажу їм і махаю картатим фартухом і човгаю домашніми капцями, випроваджуючи непроханих гостей.

Дуже боюся програти цю битву, боюся перестати бути господинею у своїй Вежі Зі Слонової Кості і своєму серці

Тому я зупиняюся, роблю глибокий вдих і йду далі, уже без внутрішніх драконів. Йду поливати гранати, пекти кіш або читати, щоб тільки зупинитись і не вдаватися до людиноїдства. Мені щоразу потрібен Йордан. Тепер знаю, де його шукати.

Йордан поруч. Він тече в Церкві.

Туди не треба долати довгу дорогу на інший кінець планети через колючий дріт і повз людей у військовій формі. Тут не діє карантин. Сповідь має усі властивості Йордану. Вона доступна не лише від 19 січня до Стрітення. І це неймовірно, я вважаю!

Марія Єгипетська потрапила на Йордан лишень раз у житті. Але її серце відгукнулося так, що вона перейшла його і більше не повернулася. Марія Єгипетська живе в кожній з нас. Хто б міг подумати, але стара сукня і два з половиною хліби – ото й усе, що треба в пустелі. Навіть якщо в тебе цьогоріч не побував священник, ти можеш освятити власне помешкання. Людство знайде спосіб подолати вірус, ті, хто вдома, вийдуть з самоізоляції і все ще у нас буде. А ще – буде новий досвід переживання Йордану.

Якщо ви теж сидите в хаті на самоізоляції і вам сумно, хочу сказати вам щось втішне. Нас, таких, трохи є. Але для нас не все втрачено. Ми живемо не лише у просторі й часі, якась наша оболонка піднімається поза цим. Там точно пам’ятають про нас. І дають шанс актуалізувати молитви з чину освячення помешкання – щодня, щосекунди. Аби було бажання.

Цікаво, чи понад 2 000 років тому в Йордані теж водилися золоті рибки? І чи були такі самі ручні? І як вони знали, куди пливти, коли Йордан повернувся назад?..

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал