Ірина Березовська. "Молися, щоб Бог послав тобі братика", або Що не так з традиційною мораллю?
Ніхто так не відвертає від Бога, як ті, хто професійно "навертає" рідних.
Під дверима акушерки-гінеколога - черга. Мені треба підписати медогляд перед роботою, у коридорі - повно майбутніх матусь із животиками. Обійти їх поза чергою не вийде, хоч у реєстратурі мені сказали просто зайти до лікарки. Сиджу і спостерігаю за людьми, розвиваю практику уважності і перебування тут-і-тепер. Поруч вовтузиться Софійка з мамою, яка теж при надії. Софійці також нудно, як і мені, вона вигадує собі розваги і безперестанку питає в мами про все на світі. Смартфон у мене сів, тож мимоволі стала свідком такого діалогу.
- Мамо, я хочу сестричку, - каже Софійка замислено.
- У нас вже є дівчинка, у нас вже є ти, Софійко. Давай будемо молитися, щоб у нас народився братик? - жінка поруч замріяно гладить животик. - Бог особливо чує маленьких дітей. Давай у нас буде братик? Ти попросиш у Бога братика і ми всі будемо щасливі.
Софійка мовчить і думає про щось своє. Доки її мама у лікарки, ми обоє сидимо якісь урочисті. Зараз станеться щось особливе. Її мама вийде і повідомить доні важливу новину. А поки що Софійка сидить зосереджена і щось собі шепоче. В якийсь момент тишу руйнує мама Софійки, виходить з кабінету лікарки і повідомляє мегаважливу новину так, щоб весь коридор почув: знову дівчинка. Повітря наелектризоване, здається, зараз на нас впаде стеля.
- Мамо, але ж ми молилися, щоб у нас був хлопчик? Бог нас не почув? - треба було бачити ці великі сині очі, в яких не помістилося запитання.
Я не знаю, що діялося далі, бо прийшла моя черга підписувати медогляд. Але цей діалог звучить у мене в голові вже кілька днів. Хочеться спитати, що у голові в тих дорослих, які вселяють у голови дітей, що Бог - це такий дідусь на хмарці для виконання бажань на зразок офіціанта, який виконує наші з вами забаганки. От як вам живеться у світі, де мрії не завжди здійснюються, а плани втілюються? Як ви даєте собі раду? От що має думати Софійка та інші діти, яким з дитинства розказують такі речі? Якщо народиться ще одна дівчинка, ви її викинете? Зміните релігію? Як після такого дитина має вірити у те, що Бог - джерело любові і добра, коли Він не виконав бажання мами? Які слова треба знайти, щоб пояснити це дитині? Де, в якому зі словників їх шукати? Моя філологічна освіта нервово курить збоку…
Як виправдати Бога, якому зіпсували імідж дорослі, які самі ще не роздуплилися з головними запитаннями?
Мені здається, ми, дорослі, самі нічого не зрозуміли про Бога, якщо говоримо дурниці дітям. От наче й розчулюємося, коли у часі Різдва співаємо про те, що "з нами Бог", але "народи" досі не "розуміють", що насправді це означає. Бог далекий і чужий, Йому треба віддавати шану, згідно з календарем, а от простої довіри у рамках окремо взятої людини ще немає. Є звичка, традиція, набір правил і ритуалів, текстів і стереотипів, які мають на меті щось пояснити, але ще більше поглиблюють прірву між сучасною людиною і Богом. От тому такі розхристані і перелякані, що забрели не туди, загубились, як дитина у супермаркеті.
Люди, які беруться "навертати" своїх рідних і близьких, найчастіше забивають гол у власні ворота - налаштовують вороже інших і проти себе, і проти Бога.
Я дуже боюся усіляких новітніх "катехиз", "реколекцій". Просто, я не хочу заплутатись. Боюся перестати чути своє серце, боюся втратити його чутливість. Боюся зіграти в бісер, потрапити в тренд, перетворити все, що має для мене значення, у феномен тусовки і потім дивитися на інших зверхньо, бо я тут вся така духовна, а ви нехристі і нічого не розумієте у небесній сфері. Ще мені страшно відповідальності за те, що моя неправильна оптика викривила розуміння ідеї Бога і маленької людини. Я досі не знаю, як говорити з дітьми про Бога. І з дорослими теж. Тому це #не_блог_про_не_Бога. Це мої з вами посиденьки після недільної Літургії.
Я би хотіла могти говорити з дітьми легко і просто, їхньою мовою.
Мені здається, вони знають більше від нас, дорослих, про Бога особливо. Ще й нам можуть розказати, якщо навчитися їх слухати. Просто вони краще пам’ятають Його, просто у них пройшло ще не так багато часу від їх з Ним особистої зустрічі. Чим більше років - тим тьмяніше відчуття Бога, тим більшою кількістю оболонок і нашарувань ми обростаємо, віддаляючись від початку всього. Якщо їх послухати, можна багато дізнатися.
"Тьотя, ти не думай багато, ти просто пам'ятай, що ти прийшла з неба", - сказала мені в той день Софійка у жіночій консультації. І, знаєте, що? Я не думаю з того дня, лиш продовжую слухати: а раптом ще щось цікаве скаже мені хтось менший від мене, хто ще не забув Татка?..
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал
- Актуальне
- Важливе