Тритомник львівської журналістки і волонтерки Ірини Вовк "На щиті" - серед номінантів Всеукраїнського рейтингу "Книга року".
Про це повідомляє "Еспресо.Захід".
Авторка книги – львівська журналістка Ірина Вовк - у коментарі "Еспресо.Захід" розповідає: не думала, що вдасться видати книжку, адже на початку знімала хвилинні ролики на одному з українських каналів. Згодом зрозуміла, що в одну хвилину не можливо вкласти все те, що родичі переживають в душі.
"Я стала писати книгу, втілювати це у текст. Назбиралося два мільйони знаків і три томи. Видавництва не хотіли видавати, - комусь було занадто дорого, комусь сумно, не на часі, занадто великий об’єм. Єдине видавництво – "Фоліо" видало трьома томами власним коштом. Воно популяризує літературу про війну, яка триває вже сім років і ще не завершилася. Хлопці не втомлюються, ми не втомлюємося і не дозволимо втомлюватися нікому, хто живе в Україні", – каже Ірина Вовк.
Серед 155 історій тритомника — горе і радість сімей, світлини, які залишаться назавжди на папері і у пам’яті. У Оксани Задорожної книга стоїть на видному місці, біля портрета загиблого чоловіка Василя Задорожного з позивним "Кавказ". Чоловік був від початку війни на фронті. Спершу їздив волонтером, а з часом зрозумів, що повинен залишитися.
"Він казав, хто, якщо не я? Можливо, це для тебе буде звучати пафосно, але скажи мені, хто, якщо не я? Ти хочеш, щоб наш зять пішов, якому 30 років, ти хочеш, щоб він залишив жінку і дитину? Я таки трохи вже прожив, я таки трохи вже бачив світ і я не можу їх залишити, - пригадує Оксана Задорожна. - І в один час він вирішив, що мусить там залишитися, тому що нема кому їздити. Машин було достатньо, але водіїв не було. Казав: розумієш, некому рятувати наших хлопців. Розповідав мені історію, як хлопчині відірвало руку і щоб врятувати захисника, потрібно було за 20 хвилин його довезти до лікарні. Йому вдалося за 18 хвилин на спущених шинах доставити в шпиталь. Він гордився, що врятував його".
Нині пані Оксана пригадує похвилинно день, коли загинув чоловік. В останню ротацію була на нього зла, бо він їхав якраз на свята. Пам’ятає, навіть не вийшла проводжати до машини, а він з сусідами прощався наче востаннє. Напередодні смерті дзвонив кожні 15 хвилин, не міг наговоритися.
"У той момент під Дебальцево точилися пекельні бої. Це була дорога смерті, - додає пані Оксана. - Всі, хто їхали в цьому напрямку, практично не поверталися живими. Коли чоловік учергове виїжджав на допомогу військовим, підірвався на фугасній міні. Це було 9 лютого 2015 року".
Про свого чоловіка розповідає і дружина Андрія Кизила Оксана. Разом вони прожили лише три роки. Пригадує, дитині було пів року, коли загинув чоловік, і в них немає навіть спільної світлини.
"Не піти на війну він не міг, - розповідає Оксана Кизило. - У нього це було закладено з дитинства. Він жив у сім’ї військових, зростав у такій атмосфері. Після завершення Національної академії Сухопутних військ мав за обов’язок відправитися в будь-яку країну, де йде війна, на миротворчу місію. Вважав, що офіцер не є офіцером, якщо не брав участь у бойових діях. Це він говорив у 2013 році, ми тоді молодими зустрічалися на КПП, гуляли парком і він розповідав про свої мрії. Навіть уявити не могли, що невдовзі не доведеться шукати, куди поїхати, а він буде захищати свою Україну. Він вважав, є така професія захищати Батьківщину. Це було його обов’язком та покликанням".
Родини переконані, що такі видання, як тритомник "На щиті", повинні бути в країні, де йде війна. Потрібно розповідати молодому поколінню, ким були їхні батьки, адже чимало дітей залишилися сиротами. На жаль, війна триває і досі гинуть молоді хлопці, пам’ять про яких повинна жити. Діти, внуки, правнуки і наступні покоління повинні знати про своїх захисників, які любили свою Україну і обороняли її від ворога.
Нагадаємо, книга львівської волонтерки Ірини Вовк увійшла до Всеукраїнського рейтингу "Книжка року". Тритомне видання презентували у серпні минулого року.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.