Супрун написала книгу. І просто підірвала пукани усієї медведчуківської шобли. Усіх цих прихильників русского міра просто рве на шмаття від цього. Вони конкурують між собою у виборі образливого лайна, яким намагаються закидати Супрун.
І це ознака одного. Страху. Вони її бояться.
От, наприклад, вийшов Москаль і сказав, що Супрун у всіх українців вкрала 20 років життя. Звісно, ляпнув це в ефірі у Медведчука. Тобто, якби не Супрун, то українці б жили довше за японців. Але прийшла Уляна, зробила реформу первинної ланки, яка, до речі, всім подобається, і навіть медведчуківська шобла це визнає, і українці почали вмирати у 60. Ну, буває.
При цьому Уляна вже не чиновник. Уляна не має великого рейтингу. Вона навіть випилялась чомусь із фейсбуку. Але вони її все рівно бояться.
Чому? З якого такого дива? Чому вони її бояться?
Бо вони бояться того, що уособлює Супрун. Вони бояться тих цінностей західної цивілізації, які Супрун прищеплює українцям. Так, наразі малими дозами. Наразі немає у нас колективного імунітету проти совка і русского міра, проти корупції. Ще не готове суспільство. Але це не значить, що цього не треба робити. І це не значить, що суспільство, яке зараз не готове приймати такі цінності, не зміниться за 5 чи 10, чи може 20 років. І годинник тікає. І Медведчук його чує. Супрун для нього – то те європейське майбутнє України, в якому немає йому місця. І він це знає. І його це лякає.
А суспільство має змінитися. Або залишитись бідним. Третього не дано. Або йти туди, куди веде Супрун. Або лишатися в багнюці із Москалем і Медведчуком. Бо не можна стати Європою на чолі з Медведчуком. Бо не можна звести храм, якщо ти вмієш лише копати могили. Щоб стати Європою, треба зробити Європу із себе. А ніколи совок не приведе до цього.
І ще вони бояться того, чого не розуміють. Як всі люди. Ми всі боїмося чогось, чого ми не розуміємо. Це природно. Це інстинкт. І от вони не розуміють Супрун. Вони обзивали її"єба..ою", цим також показуючи, що вони її тупо не розуміють. Вони не розуміють, як можна бути великим чиновником і не красти. Це не влазить в їхні голови. Вони не розуміють, як можна бути міністром і залишатися простою людиною, яка ходить вулицями із рюкзачком. Вони не розуміють, як це: бути міністром і не йти на компроміси. Не домовлятися. Не зустрічатися "посередині". Бо все їхнє життя вчило їх, що саме так досягають успіху.
І це лякає. І з переляку вони продовжують воювати навіть із привидом Супрун. І видаються собі такими сильними, кмітливими і хоробрими. Але це все та ж Моська, яка дзявкає на слона. От вони усі такі моськи, які з переляку атакують щось з майбутнього. Те, що насувається. Те, що має їх знести. З їхніми віллами, ренджроверами, долярами у підвалі. Це кінець їхньої влади. Влади терористів, які тримають Україну у полоні стокгольмського синдрому совка. І їм не буде, де харчуватися. А вони звикли це робити з шиком.
Але чим більше вони бояться, тим голосніше волають. І це чудово. Нехай волають. Нехай конкурують у стилі багна. Нехай. Бо це сигнал того, що європейські цінності з кожним кроком наближаються до перемоги. І одного дня це станеться. І прийдуть до влади люди з такими цінностями. Не малороси. Не совки-корупціонери. І може це буде не Супрун. Але це точно буде людина, яка не боятиметься мочити манту.
Про автора: Сергій Фурса – інвестиційний банкір, експерт, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.