Ірина Березовська. Про брами і ключі, або Чому вартує залишатися різними?

То все Святий Миколай – він уміє приносити саме ті книги, які нам потрібні. У світлі Різдва я багато думала про те, як можна помирити українців, які останніми роками сваряться про дату цього свята. І, здається, відповідь прийшла через книгу.

Читати "Ключі Царства" Арчибальда Кроніна вартує вже хоча б тому, що кожен у міру свого світоглядного дорослішання рано чи пізно запитує себе: "Навіщо проповідувати християнство, якщо не жити, як християнин?" Можна спитати себе й відмахнутися від цього питання, як від надокучливої мухи, а можна почати ставати кращою версією себе. Як це зробив головний герой Френсіс Чізхолм.

Ще одна, вагома в сучасному світі причина розгорнути цю книгу й залишитися з нею до останньої сторінки – тут немає патоки, з якою пишуть багато книг про Бога. Сучасна людина не може читати солодкавий текст, вона просто знає, що дуже непросто залишатися світлим персонажем. Арчибальд Кронін – хірург, який, слава Богу, не набрався класичного конфесійного моралізаторства й може говорити так, щоб бути почутим.

У Чізхолма з дитинства холонула кров від релігії, яка вчила ненавидіти тих, хто поклоняється Богу в іншій традиції. Він втратив батька через міжконфесійні відносини. Йому віриш, бо він справжній, він має право говорити те, що він говорить.

Вірити у християнського Бога за християнські гроші, проповідувати те, що самі спростовуємо на кожному кроці своїми вчинками – Кронін оголює внутрішні хвороби християнства по-хірургічному точно. Він не колупається в них – він діагностує й допомагає одужати. Саме такої проповіді – не словом, а власним прикладом – потребує сучасна людина.

Лікар-атеїст, католицький і методистський священники рятують китайське місто від чуми. Щоб діяти разом, треба позбутися ненависті до того, хто не думає так, як ти. "Доброту релігії видно з доброти її прихильників", – каже нам усім Кронін через Чізхолма. І поміж усім цим – богословські балачки про конфесійні відмінності, щоб не вмерти від виснаження, доки лікуєш хворих і хорониш померлих. Бо коли лютує чума (читай – коронавірус), чудово розумієш, що і в католика, і в атеїста однакова анатомія-фізіологія, а чума робить безсилими всіх. Усім однаково боляче, незалежно від конфесійної приналежності.

Вижити можна лише разом

Можна зберегти вірність своїй традиції, але мати при цьому любов до інших людей. Бо "на небеса ведуть багато дверей, яка різниця, через які ти увійдеш". Коли до цього дійдеш, звідси починається любов.

Ми захоплюємося маленькими містечками десь у Франції, любимо везти повну валізу всіляких мил, які виробляє з 1661 року родинна крамниця, обираємо маленькі кафе з меню, незмінним від часів Французької революції, але не хочемо визнавати за людьми приналежність їх до їхньої традиції, що має сотні, а то й тисячі років. Я не хочу, щоб світ був, як суцільний Макдональдс, бо Нью-Йорк відрізняється від Токіо, Парижа, Венеції чи Львова. Якщо весь світ буде однаковий, то для чого мені виїжджати кудись із Винників? Всюди можна поїсти в Маку, купити айфон, їздити в електрокарі і фотографуватися біля Ейфелевої вежі. Який нецікавий світ! З конфесіями щось схоже. Якщо звести їх до спільного знаменника, загнати всі в одну, то виходить, що треба багато всього зламати. Може, краще навчитися любити і взаємодіяти? Протистояти разом злу, яке приходить і до нас, і до них? А всі богословські дискусії відкласти до кращих часів?

Коли вперше побачила Літургію в африканських країнах, заусміхалася на всі 32. Ті християни раділи, як уміли, галасливо, дуже по-іншому, ніж західноукраїнські православні, до яких я так звикла. Вони були щасливі, просто по-іншому. Я бачила чудовий оркестр, в якому є місце для всіх. Мені не хочеться загнати всіх до своєї церкви. Нам добре в різних храмах і конфесіях. Ми можемо відкривати одне одного й захоплюватися тим, чого немає в нас. У нас різні брами, але однакові ключі – без зміненого серця ми не здобудемо Раю.

Яка різниця, якою дорогою ми туди йдемо, якщо ця дорога веде до Раю? 

"І хоч моя країна воює з вашою, пам'ятайте, я не ваш ворог", – каже Чізхолм. Може, це саме ті слова, які хоче почути сучасна людина?

За всі 35 років у Китаї отець Чізхолм жодного разу не виконав плану з навернення місцевих у християнство. Якщо його попередник слав розлогі звіти, експансивно просувався вглиб країни з проповіддю про Христа, то Чізголм перестав платити катехитам і вони втекли від нього. Цей священник незручний для Церкви, він трощить і ламає бюрократію. Але тим, хто шукає справжню надію, завжди готовий принести її. Саме тому його церква, як кубик Рубика, легко перетворюється на шпиталь, коли на вулицях лютує чума. Такої церкви люди потребують у всі часи.

"Я ніколи не любив тебе так, як люблю тепер за те, що ти не женеш мене на небо", – каже його друг, лікар-атеїст, у хвилину смерті. І це, напевно, найцінніше свідчення. Бо кожному потрібна свобода. Навіть коли він неправий. Бо Любов ніколи не ламає, а лише тихо творить свою молитву й супроводжує до останнього подиху. На небо. Бо туди рано чи пізно всі ведуть усі дороги, навіть якщо ви по п’ятницях наминаєте соковитий стейк.

Це найкраща книга про християнство, яку я читала останнім часом. Як на мене, вона заслуговує бути вдома у кожної людини, яка вчиться бути християнином у непростому світі, в якому багато традицій, людей і візій Раю.

На надгробку доктора Кроніна є лишень один напис: "автор "Ключів від Царства". У "Ключах…" помістилося все найважливіше, що вартує знати сучасній людині про віру в Бога. От за що у всьому світі так люблять Кроніна й читають його до світанку.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал