Корінний івано-франківець, письменник і колумніст, лауреат цьогорічної Шевченківської премії в галузі літератури Тарас Прохасько в коментарі для "Еспресо.Захід" розповідає про найважливіші події минулого тижня, які зачіпають його, як і кожного мешканця Івано-Франківська та активного громадянина. Наша розмова про прояви угорського сепаратизму на Закарпатті, реакцію на них в українському суспільстві та моделі мирного співіснування з національними меншинами.
Як думаєш, про що свідчать останні скандальні події на Закарпатті, де на першій сесії депутати однієї з ОТГ виконали угорський гімн? Я поцікавився текстом угорського гімну, там така довга коломийка про різні історичні події зі змістом "Боже, благослови мадярів, бо вони вже і так натерпілися". Чим був викликаний такий демарш?
Це був не просто одноразовий демарш, а природній наслідок тривалої тенденції такої непокори та акцентування на окремішності мадярської меншини в Україні. Мадяри є дуже імперською нацією і належать од одного із двох наших сусідів (не говорячи про великого східного, в якого цього є найбільше), які мають травму втрати величі. Крім них, такі прояви є у поляків. Мадяри особливо тужать за Великою Угорщиною, яка існувала тривалий час. Зрештою, навіть в Австро-Угорській імперії вони вибороли право на дуалістичну монархію і тепер страшенно переймаються втратою Великої Угорщини.
Раніше це так не показували, але ось тепер знайшлася слабка сторона, яка не належить до Євросоюзу і взагалі не може якось рішуче вирішити всю цю проблему. Вони поводять себе так, щоб підкреслити, що це – їхній анклав, це – кусок Угорщини в Україні, і мінімально при цьому зважати на те, в якій він країні розміщений.
За твоїми спостереженнями, чи є на Закарпатті справжня міжнаціональна неприязнь і напруга?
Напруга спровокована останніми роками і вона конкретно стосується тільки тих територій, які щільно заселені угорцями. І все це теперішнє самоуправління сприяє тому, щоб вони прагнули встановити на цій території тільки свої порядки. В інших місцевостях, у тому ж Ужгороді чи Мукачеві, які теж належать до обширу "великомадярської мрії", уже нема такого, там все розчинено, панує український лад і угорці мирно живуть разом з іншими.
У тих кількох районах, які вони самі вважають "найсправжнішою" Угорщиною, різні політичні сили постійно сприяють такому напруженню в стосунках. По-перше, це, як би то сказали, "паскудна гра Будапешта": вже десять років угорський уряд сприяє тому, щоб породити такі настрої – всі ці угорські паспорти, постійні допомоги і проєкти, пільги для українських угорців на навчання, медичну поміч і навіть проїзд у транспорті.
Це все стимулюється ще й переконанням, що це "угорська земля". Щось подібне було з польським націоналізмом у повоєнні роки, коли Східні Креси, до яких зараховували західні частини України та Білорусі, поляки розглядали як свою втрачену землю, але там інакше вийшло, бо не залишилося поляків. А угорці тут живуть і вважають, що це – відрізаний кусок їхньої батьківщини, який навіть географічно виглядає компактною смугою, де проходить межа компактного розселення угорців. Відчуття того, що це була Угорщина, де угорці втратили свою домінанту, породжує бажання у тих місцях організувати своє автономне життя.
Опісля в мережі з’явилося відео з погрозами від імені українських націоналістів-радикалів, які вимагали від угорців забиратися в свою Угорщину. Як до такого ставишся?
Нє, ну так не можна робити, бо ці люди тут народилися і їхні прадіди, і прапрадіди – це вже 900 років вони живуть. Це в часи Сталіна ще таке можна було облаштувати, але він або про це не подумав (сміється), або навмисне залишив таку бомбу сповільненої дії, щоб УРСР мала на всякий випадок ще якийсь такий запобіжник від справжнього державотворення.
Але я впевнений, що ті виступи, які були на відео, були ініційовані не тими людьми, які справді "в темі", що відбувається насправді, і це не ті українці Закарпаття, які "потерпають" від сусідства з угорцями. Це, очевидно, якісь приїжджі або радикали, які всюди є, або, що більше схоже на правду, якась російська операція, бо останнім часом Росія з Угорщиною на всіх рівнях якось співпрацює.
З російського бачення, дуже добре було би, якби з’явився будь-який сепаратизм на заході України. Бо той сепаратизм, який є на російській стороні, всіляко осуджується, тож Росії було би дуже добре показати, що така ж ситуація є й на заході, а Україна є критичною державою, в якій нацменшини зазнають утисків.
А як ти думаєш, чи дійсно на Закарпатті є загроза сепаратизму – відділення території, новий Донбас?
Я не бачу такої загрози хоча б тому, що, попри все, Угорщина є в Євросоюзі, а "угорське повстання" на Закарпатті без підтримки материкової Угорщини є нонсенсом. Зрештою, їм цього й не потрібно. Найкраще було б розв’язати все політичним способом, бо через самоуправління в тих регіонах справді багато справ можна вирішити. Єдине питання, в яке все впирається, – державна мова. Багато хто з тих, хто виріс у цих районах, ідуть вчитися в університети в тому ж Ужгороді, при цьому вони не володіють українською мовою і вимагають особливого ставлення, а це вже порушення базових речей.
За довгі роки бездержавності українці були національними меншинами в складі якихось наддержав чи то Російської, чи Австро-Угорської імперії. Але вже 30 років ми вчимося поводитись як титульна нація. Як вважаєш, навчилися? Які є моделі мирного співіснування з нацменшинами?
Мені здається, що в Україні дуже довго ці речі з різних причин намагалися не чіпати, це було так, як з Кримом, коли намагалися не торкатися тієї теми, відкладали рішення. Це була політика втечі від проблеми.
Насправді серед угорців на Закарпатті дуже багато різних настроїв, є й такі, які хотіли би інтегруватися, щоб це "угорське гетто" принаймні в культурному сенсі увійшло в загальноукраїнську культурну палітру. Насправді ж, для різноманітності української культури вони нічого не додають, вони створюють літературу, танці, музику, але все це розраховане на себе і вояжі до Угорщини. Хоча є такі, хто хотів би розглядати це як фрагменти української культури, їм вигідніше наполягання на окремішності, щоб користатися благами, які їм пропонує Угорщина. Вони дійсно в кращій ситуації, бо в тих моментах, де українська держава не може надати допомоги своїм громадянам, вони отримують її в сусідній Угорщині. Вони не в найгіршому стані.
Але комплекс "Великої Угорщини" заважає їм бути прагматичними. От я, наприклад, був у Південному Тіролі – це частина австрійського Тіролю, яка належить Італії, і бачив, який рівень вигоди для тих німецькомовних, які там живуть. Як вони мирно і лагідно користуються ставленням до себе (включно з фінансуванням) як компактної національної меншини з боку Італії і як отримують неагресивну допомогу від Австрії як діаспора чи закордонні австрійці. Так могло би бути й з угорцями, якби не було цього угорського, я навіть сказав би, шовінізму.
Розмовляв Богдан Скаврон