Ірина Березовська. Усі ми – трохи волхви, або Як дійти до Різдва через піст?
Є у Бродського чудовий вірш про те, що "У Різдво всі ми – трохи волхви". Він дуже сучасний і він про нас усіх, зіпсованих рекламою, і заодно глибокий, бо стимулює знайти свою роль у вертепі.
Мені, як і Бродському, теж дивно, як людина може бути і царем, і верблюдом одночасно – обирати воістину царські подарунки у святкових крамницях і тягти їх на власному горбі, як верблюд. Але я завжди чекаю, щоб розвіялися сутінки і мені відкрилося, що можна побути ще і волхвом. Саме тому я приходжу до церкви.
Навіть коли відтоптуємо ноги іншим у крамницях з подарунками – ми всі трохи волхви.
Коли бурчимо, що ціни підскочили вгору, навіть на святкову упаковку – ми всі трохи волхви.
Коли купуємо непотріб, бо він "зі знижкою" – ми всі трохи волхви.
Коли прикрашаємо ялинку, але просипаємо Різдвяну Літургію – ми чудові декоратори, але все іще волхви.
Коли готуємо 3 види вареників і 5 видів домашніх пляцків – ми чудові кулінари, але все ще трохи волхви.
Коли дбаємо про подарунки й солодощі для дітей в інтернатах, але при цьому гриземося з власною родиною – ми лицеміри, але все ще волхви.
Ми волхви, ми прийдемо до Новонародженого, і насправді має значення, як ми будемо себе при цьому почувати. Різдвяний піст – це чудова нагода намагнітитись тим, що не викликатиме відчуття сорому за себе перед Новонародженим, накопичити на духовному рахунку трохи небесної валюти і заодно миру, який буває тільки з небес.
Колись, на зорі християнства, люди мали більше шансів називати речі своїми іменами. Сьогодні ми послідовно применшували значення першоджерел і тому ми такі розхристані.
Ми навчилися не розуміти досконалих текстів стихир і замінили їх на рекламні слогани і так звані різдвяні кінострічки і книжки.
У якийсь момент стала популярною ця light-версія християнства, яка передбачає задоволення духовних потреб зрідка (хрестини-вінчання-похорон), іконостас у машині і талісмани на потребу. Але це так не працює: Євангеліє не передбачає компромісів – ти або з Христом, або проти Нього. Якщо ти з Богом, то вже до останньої молекули. Не можна і Богу свічка, і злому кочерга. Не можна бути трошки вагітною.
Люди, нам усім конче потрібна зірка, щоб вела нас до Новонародженого! Я бачу це, коли мої сили вже закінчуються у святкових закупах, прибиранні, хатніх клопотах, у якихось нервових рухах і поспішному відкладанні на потім зустрічей з друзями. Нам треба, щоб хтось нас привів за руку до Сонця Правди. Не бійтесь – це нормально. У наші дні нема ні ясел тих, ні тих звірів, що своїм диханням оберігали Малюка. Ми ніби далеко, але й близько до вертепу. На кожній вулиці є храм, а в ньому – Той Самий Малюк. І туди завжди можна прийти. Зірка нікуди не зникла – вона завжди веде. Аби було бажання йти.
"Що Тобі принесем, Христе?"
Я не хочу думати, що Різдвяний піст – неважливий чи нецікавий. Бо коли чекаєш простої людської дитини, то вже тішишся. Я думаю, Різдвяний піст чимось схожий на вагітність. Коли ти сама не знаєш людинки, яку чекаєш, але неймовірно тішишся її приходу у світ. А якщо цю радість від очікування помножити на тисячу, то й дістанемо Різдво Христове. З такими думками я входжу у Різдвяний піст-2020.
Я думаю сьогодні з автором старовинної стихири, яку можна почути у храмі упродовж Різдвяного посту "Що Тобі принесем, Христе?". Поки що не знаю, але чомусь серце стискається і непомітно для інших вдається витерти непрохану сльозу. Але волхви – це не ті люди, які знають, споконвіку вони просто беруть свої золото, ладан і миро й ідуть свій довгий-предовгий шлях/піст, освітлений зіркою.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал
- Актуальне
- Важливе