Напевно, в суто інформаційному плані це мого би бути кілька рядків -- у Домі Франка у дуже вузькому колі гурт Kurbasy зробив допрем'єрну презентацію поетично-співочого дійства за віршами і фольклорними знадобами Івана Франка "Чим пісня жива", робота над яким остаточно завершиться навесні наступного року. Дійство відбулося у межах святкування 80-ліття Музею Франка та реалізації проєкту Дому Франка "Музей людей. Дім. Храм. Форум", інформує "Еспресо.Захід".
А ще доповнити, що чимало речей у Домі Франка цього вечора було зроблено уперше. Уперше це дійство безпосередньо транслювали онлайн, уперше за допомогою аж трьох камер, уперше використовуючи особливу підсвітку й інші речі.
Але насправді це не так і важливо. Набагато важливіше інше – Франко зазвучав геть інакше, ніж звикло. І якби серед озвучених текстів не кілька впізнаваних, то взагалі би думалося, а чи справді про Франка мова – настільки несподіваним він відкрився.
"Я перебуваю під настільки сильним враженням, що навіть не готова щось говорити, мушу побути наодинці з собою", - зізналася по завершенні вечора співачка Оксана Муха. І що цікаво, так побачене переживала не вона одна. А це означає – Kurbasy зробили постать Франка цього вечора значно інтимнішою, ближчою, ніж звикло.
"Раніше я сприймав Івана Франка як такого собі моцного дядька, який тільки і живе тим, щоби вершити ті чи інші великі справи, - ділився зі мною думками режисер поетично-співочого дійства "Чим пісня жива" Олег Онещак. – Коли почав вчитуватися, побачив, що це не зовсім так. Сьогодні у моєму сприйнятті іван Франко дуже тонкий та жартівливий. Думаю, якби він був тут, то "двіжував" би, веселився, був таким собі драйвовим неформалом. Недаремно він з тих поетів, чиї тексти виконують сучасні групи".
Отже Kurbasy в особах акторів театру ім. Леся Курбаса - вже згаданого Олега Онещака, Марічки Копитчак та Наталі Рибки- Пархоменко, а також музиканта Юрка Йосифовича створили свого роду музичну виставу (з художнім оформленням якої допоміг художник Володимир Стецькович), де кожен її елемент – це душевність, прокникливість персонального прочитання та добра театральна драматургія. І створили у спосіб, що глядач пішов додому зворушений, заскочений і з бажанням бодай на кілька вечорів покласти книгу Франкових віршів біля свого ліжка.
Так. Я сама здивована, але й так буває…
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал