Тарас Прохасько: "Абсурди – це нормально"

Корінний івано-франківець, письменник і колумніст, лауреат цьогорічної Шевченківської премії в галузі літератури Тарас Прохасько в коментарі для "Еспресо.Захід" розповідає про найважливіші події минулого тижня, які зачіпають його, як і кожного мешканця Івано-Франківська та активного громадянина. Наша розмова про урядову постанову щодо запровадження в Україні карантину вихідного дня, спротив цим додатковим обмеженням з боку місцевих громад через рішення про скасування вихідних і ситуацію абсурду, яка у зв’язку з цим виникає.

Кажуть, тепер в Івано-Франківську, як і у Львові, місцями будуть вихідні, а місцями – суцільні будні: вчора ввечері виконком прийняв рішення, що в ресторанах, спортзалах, кінотеатрах і т.п. до 30 листопада скасовуються вихідні у суботу-неділю. Як це – жити в умовах такої зміненої реальності?

Ситуація не тільки з карантином, а й загалом антиковідними чи антиепідемічними заходами в Україні набуває ознак абсурду, якого й раніше було вже багато, але цього разу добралися до понять. Тобто тепер це вже такий "новояз", такі оруелівські речі, коли щось називають чимось і вважають, що воно і є тим, чим його назвали. Фактично це рішення про скасування вихідних ніяк не впливає на реальність, тому що для всіх цих категорій праці, для яких оголосили сьогодні і завтра робочі дні, нічого не змінилося – вони й так у суботу-неділю працювали.

Мені чимось ситуація нагадує ту, що в Туркменистані, де заборонили вживати слово коронавірус, і там його "нема". Давно хотів спитати тебе, як біолога (Тарас Прохасько здобув освіту на біологічному факультеті Львівського університету. – Авт.), що ти думаєш про смертельну небезпеку коронавірусу? І якщо загроза справді велика, чи достатніми є ті вибіркові обмеження, які тепер запроваджує уряд?

Небезпека є, бо це справді дуже агресивний вірус, який трохи відрізняється від тих сезонних грипів, які були раніше, насамперед важкістю наслідків. До цього часу грипу і вірусних захворювань було не менше, люди також від цього вмирали, але раніше на це не звертали таку увагу, не виділяли в окрему надзвичайну ситуацію. Ця модифікація вірусу дає дуже важкі наслідки у багатьох випадках і важка стадія є очевиднішою, болючішою, дає більше навантаження на медичні заклади, тому на це особливо звертають увагу. Це дійсно є реальністю. Але такі заходи уряду…

Звичайно, кожне зменшення контактів є зменшенням шансів заразитися, але не є його гарантією. Залишається дуже багато сфер діяльності, які не можна ізолювати, той же транспорт мусить працювати, і навіть якщо всіх позакривати, то в кожній сім’ї знайдеться хтось, хто працює у тих сферах чи просто змушений виходити кудись за чимось. Звичайно, чим більше людей у закритих приміщеннях і чим більша в них ротація, тим ситуація небезпечніша. Але межа небезпеки є дуже відносною, її дуже важко встановити простими владними постановами. Власне сама можливість цієї пандемії зумовлена способом сучасного життя – переміщеннями великої кількості людей і щільності їх вимушеного спільного перебування.

На твою думку, що стало причиною такої непокори місцевої влади урядовій постанові?

Причин є багато, різне накопичилося. Але найголовніше те, що справжнього мору пандемія не викликала. У нас ситуація не така, коли смерть присутня на вулицях, вона здебільшого в лікарнях, а це звичне місце закритої, концентрованої смерті. А після перших місяців чи тижнів перебільшеного страху і неймовірної обачності виявилося, що стан цієї хвороби підриває звичний спосіб життя, забирає можливість підтримувати звичний рівень споживання кожної сім’ї. До загальної домовленості про аскетизм, який призвів би до зменшеного споживання, у нас не готові. Оскільки ж очевидного мору нема, усі намагаються захистити своє нормальне життя, повірити, що воно можливе і ніхто його не перебив.

Україна до цього вже була психологічно готова, бо ми вже сім років живемо у стані присутності війни, і все наше життя є ненормальним через цей стрес. Та незважаючи на війну, всі намагаються жити, ніби її нема. Щось подібне тепер відбувається із коронавірусом.

І ще в цій ситуації проявилися такі важливі в цілому світі речі як межа особистої свободи і наскільки влада, держава мають повноваження її обмежувати.

Реакція місцевої влади на карантин вихідного дня скасуванням вихідних виглядає такою собі галицькою хитрістю. Я чув, що в Тернополі бізнесмени зареєстрували релігійні організації і свої ресторани і готелі "перепрофілювали" в монастир, храм і трапезну. Такі хитрощі з законами і урядовими постановами, встановлення власних правил не несе якихось загроз?

Стосовно хитрощів…Мені здається, це нормальний розвиток правового суспільства, бо це був не виступ проти закону, а намагання знайти у законодавстві якісь лази, переходи, це властиво для всіх країн, такий пошук правових несумісностей є нормальним явищем для демократій. Місцева влада також не найгіршим шляхом еволюціонує, ми ж тільки йдемо до реального самоврядування і це – вияв того самоврядування в дії, це закономірно. Якщо там нагорі відкрили ту браму децентралізації, то треба виходити з неї і йти дорогою. Зрозуміло, що є політичні нюанси, якісь власні інтереси, популістські штуки, але позитивним є те, що місцева влада виказує в такий спосіб свою відповідальність за тих, хто їм довірив управляти собою. Ця відповідальність зобов'язує знаходити якісь оптимальні рішення мерії, яка, за своєю суттю, повинна відповідати за можливість городян жити в комфортних умовах.

На тлі такої демонстрації єдності місцевої влади і громади центральний уряд опиняється в ролі такого собі диктатора правил і ненависного наглядача за ними. Листопад традиційно революційний місяць для українців…

Я не думаю, що ситуація може перерости в якийсь відкритий бунт. Наразі все відбувається у межах гри у правовому полі. Єдине, чого мені хотілося б, це того, щоб місцева влада, яка бере на себе відповідальність за цих людей, одночасно наголошувала на всіх тих небезпеках, які з цим пов'язані. Щоб вона не заперечувала об’єктивну реальність і не робила вигляду, що епідемії нема. Щоб пояснювала, що ми маємо такий вибір, але наражаємося на ось такі небезпеки. Було б добре, щоб і лікування хворих було відповідальністю місцевої влади. Щоб потім не говорили, що міністерство чи уряд не дає додаткових коштів для наших хворих. Приймаючи такі рішення, треба бути готовими контролювати і стан медичної служби.

Як думаєш, рішення про скасування вихідних у певних містах чи в певних сферах діяльності не потягне за собою якісь місцеві закони у ще більш гротескних формах?

Суспільне життя є певною домовленістю всіх і такі загально домовлені масові абсурди відбуваються завжди. На деякі ми навіть не звертаємо уваги і сприймаємо як належне, як от встановлення розкладу руху потягів чи тарифів на газ. А ось такі аномалії, як скасування вихідних, чітко маркують суспільне життя, вказують на якісь його сьогочасні особливості.

З дитинства пам’ятаю, як у радянській пресі любили переказувати казуси із життя в капіталістичному світі, зокрема, писали про дивацькі закони, які існували в окремих штатах і які справді були цілковито абсурдними. Але на цьому все тримається. Ті дивацькі норми законодавства було побудовано на казусах, які не можна було вирішити в межах чинного законодавства. Тому всі ці абсурди є нормальними.

Як казали в радянській армії, "статут написано кров’ю", тому треба було напам’ять завчити, що робити, "услишав лай караульной собакі".

Розмовляв Богдан СКАВРОН