Археологи дослідили "поганське капище на скелях" у Підкамені на Львівщині

Його пов'язують з половецькими кочівниками, що мали тут резиденцію в ХІ столітті.

Про нього на своїй Facebbok-сторінці написав відомий археолог Микола Бандрівський, інформує "Еспресо.Захід".

Багато галичан і гостей нашого краю вже побували (або ж, планують побувати) біля незрівнянного, за красою і величчю, скельного останця в Підкамені. Для археологів, ця місцина особливо цікава, адже на самому чубку тої скелі, яка має вигляд, порізаної щілинами, платформи, досі збереглись п’ять поховальних ніш, а довкола них - близько двох сотень пазів, врубок, підтісок в місцях прилягання до скелі, дерев'яних конструкцій від перекриття над цими нішами.

Першим, хто дослідив і запропонував власне бачення використання згаданої скелі в Підкамені, був львів'янин Михайло Рожко, який у 1981 році висловив припущення, що на вершині останця в Підкамені "…видно численні сліди дотику дерев'яних конструкцій зі скелею. Кілька ям, викутих у камені для захоронень, наводять на думку про культове призначення об'єкту".

В Галичині, подібних пам'яток, ми не знаємо. Зате, на півдні – в Криму і на Північному Кавказі їх багато. Такий звичай з'явився у VIII столітті, замінивши старий готський обряд поховань у кам'яних склепах.

За новим звичаєм померлих ховали у наскельну могильну яму лише на короткий час, в ній тіло знаходилося до повного зотлівання трупа, після чого його виймали і захоронювали вже назовсім (чи не для цього й були призначені викуті, в підніжжі підкамінського останця, численні могильні ями, частину з яких потім повторно використали для християнського кладовища?). Цей обряд, на тамтешніх, в основному – степових, теренах, дотримався до ХІІІ століття.

Припускаю, що і в Підкамені, наскельні ніші були викуті отим кочовим скотарським населенням, яке облюбувало собі той останець, що був схожий на звичний для них степовий курган, і використало під свої поховально-обрядові потреби. Цілком можливо, що для накриття викутих, кочівниками, на Камені могильних ніш, їх майстри-каменярі перекрили їх зверху дерев'яною двохярусною конструкцією зі сторонами 6-7 метрів, яка вберігала ці поховальні сакралії від непогоди, дощів і талих вод. Власне, сліди цієї дерев'яної споруди, яка по периметру мала ще й галереї-заборола, і дослідив її першовідкривач Михайло Рожко.

Цікаво, що про наскельне поганське святилище в Підкамені, збереглися письмові свідчення. Так, у монастирській хроніці підкамініського домініканського згромадження був запис, що, коли ченці Яцека Одровонжа у ХІІІ столітті прийшли до Підкаменя, то застали тут, як пише в документі, "…поганське капище на скелях".

Про язичницькі святині в Підкамені і поблизу нього, також писав довголітній бібліотекар конвенту та домініканської парафії при храмі Божого Тіла у Львові, чернець Садок Баронч. Біля сусіднього (із Підкаменем) села Паньківці ще до середини ХІХ століття стояла "кам'яна баба", яка зображала постать "…ніби дівчини у кожушку, з виступаючими персами, в ярмулці чи чепцю на голові і звисаючими руками", яку, ніби-то, перенесли сюди з Підкаменя. Опис цієї кам'яної фігури (кожушок, чепець на голові, виступаючі перса) дає підстави вбачати у ній антропоморфну скульптуру котроїсь із тюркомовних спільнот Українського Степу можливо, половецьку "бабу".

Отож, чи можливо, щоби і наскельна дерев'яна споруда з нішами у Підкамені, і кам'яна антропоморфна фігура звідти ж, про існування якої збереглися достовірні свідчення, належали половцям? Відповідь на це питання слід, мабуть, дати ствердну, оскільки згідно з літописом у 1093 році галицький князь Михайло Стополк виділив половцям частину землі на границях Червоної Русі і Поділля. Це, він зробив, за їх заслуги під час оборони Києва від військ Болеслава ІІ. Більше того, низка авторів стверджує, що "… головна садиба половців, про переселення яких мовив літопис, знаходилася у Підкамені і його околицях".

Таким чином, на сьогоднішній день, у Підкамені, ми маємо чи не єдину на Західній Україні, достовірно збережену пам'ятку культури кочівників ХІ-ХІІ століть. Причому, і паралелі, до цього підкамінського археологічного об'єкту, і письмові свідчення, дають підстави пов'язувати його з половецьким середовищем.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.