Тут, як в армії, – все при званнях і ніхто не втручається у зону впливу свого товариша. Або втручається, але ми про це не знаємо, все минає без конфліктів, бо житія святих замовчують про війни між святими.
Так-от, Григорій Чудотворець – цікавий святий. Про його чуда розказують всі авторитетні церковні автори. Я думала про нього весь передвиборчий тиждень, коли гортала стрічку і пробувала жити, як завжди, але у мене не дуже виходило.
Є така історія про Григорія Чудотворця, яка оповідає, що коли він подався у Неокесарію, то його застала ніч. Святий був без фейсбука і друзів у місті у нього або не було, або їх просто не було вдома. Словом, він не розгубився і прийняв дуже винахідливе рішення – заночувати у храмі Аполлона. А храм той був непростий – у мешканців округи він користувався успіхом завдяки статуї бога, який передбачав майбутнє. Далі дуже прозаїчний момент – святий Григорій сконструював собі місце для сну і, помолившись, вмостився спати зовсім як якийсь пастух, а не очільник єпархії, єпископ, який звик ніжитися у золоті й парчі. Зранку святий, який вирушив у Неокесарію у якихось своїх пильних єпископських справах, після ранкової молитви рушив далі. Все б нічого, але після Григорія до того самого храму прийшов місцевий жрець Аполлона і традиційно почав запитувати своє божество про різні справи людей, які потребували небесної підказки у своїх житейських труднощах. Але Аполлон мовчав. Такого ще не було ніколи! Бог вперто ігнорував запитання дівчат, якого нареченого обрати, в який колір фарбувати двері будинку, не піддавався на умовляння визначити стать ще не народжених дітей і тому подібне. Жрець використав усі відомі йому обряди, говорив до статуї різними діалектами, приносив жертви, але Аполлон мовчав. Жрець переховувався від розгніваної юрби і нарешті почув знайомий голос:
– Вночі тут заночував Григорій, християнський єпископ. Він мене вигнав з мого храму.
"Григорій – бісу: можеш повернутися"
Рятуючи ситуацію, жрець кинувся у погоню за тим, хто відібрав у нього хліб з маслом. Знайшов він Григорія Чудотворця і пояснив усю нехитру ситуацію: так і так, мовляв, людино, там ображений натовп під храмом, люди незадоволені, ти забрав у них останню надію, статуя мовчить, як німа, і взагалі треба людям допомогти. Григорія це розчулило і він передав йому чудесне повідомлення такого змісту: "Григорій – бісу: можеш повернутися". Жрець біжить до свого храму, аж шпортається, задоволений такий, бо знов буде за що жити, але сам думає, от що то за Бог такий у християн, що його простий священник навіть їх Аполлона змусив заткнутися і вигнав з його ж храму, а, крім того, мимоволі, ненавмисно… Історія каже, що жрець став християнином і до смерті не розлучався з нашим Григорієм Чудотворцем. Як і решта мешканців Неокесарійської єпархії. До речі, святий Григорій Ніський розповідає, що в час вступу Григорія на кафедру в місті було всього 17 християн, а до часу смерті Григорія Чудотворця в місті залишилось всього 17 язичників.
***
Моє життя – сума моїх виборів.
Я багато думала про те, що вибори мають бути не страшними для християн. Бо вже від того моменту, коли людина усвідомлює себе з Христом у своїй мандрівці, то в неї питання вибору постає щосекунди. Я щосекунди обираю хамити чи не хамити, коли мені стали на ногу в маршрутці, відповідати у соцмережі на глузування чи просто перестати скролити стрічку, обирати роботу, де мені добре платять і змушують брехати, чи заробляти менше, але продовжувати жити в дусі. Моє життя – сума моїх виборів. Мені ніхто не винен – ні держава, ні ВООЗ, ні Китай з поширенням нового вірусу, ні батьки, ні карма предків. Я – результат моїх виборів, які я роблю або не роблю сама. І мій вибір змінює довкола мене простір. Змінює настільки, що часом зло за замовчуванням не має до мене доступу. Якщо про це пам'ятати, стає легше робити вибір.
Аполлон відійшов, бо не витримав самої лише присутності святого.
Григорій Чудотворець не роз'їжджав містами і не розповідав про християнську демократію. Він не був у світській владі. Тихо керував своєю єпархією і робив це так справно, що залишився у пам'яті християн як Чудотворець. Він навіть не читав спеціальних молитов і не влаштовував видовищних екзорцизм-шоу того дня, про який я вам розказую. Аполлон відійшов, бо не витримав самої лише присутності святого. Григорій освятив своєю присутністю, своєю молитвою простір, у якому вперше перебував. Він прогнав зло мимоволі. Бо за замовчуванням звик перебувати у добрі. Робив те, що завжди, – напевне, вмився перед сном, причесав бороду, прочитав своє нехитре монаше правило, накрив вухо подорожнім плащем чи які там ще були звички у святих єпископів… І тим самим переміг зло, аж воно вступилося зі своєї території.
Якщо ми будемо інші – у нас будуть інші політики, які працюють, інші священники, які не будуть йти у політику, щоб просити грошей на ремонт нашого з вами храму, біля якого ми так любимо селфитись на Великдень.
Доки ми не навчимося робити так само – освячувати, змінювати простір навколо себе, вибирати державних менеджерів не за відремонтований ліфт, у нас і далі будуть одіозні кандидати у бюлетені. Якщо ми будемо інші, у бюлетенях також будуть такі самі інші люди. Якщо ми будемо інші – у нас будуть інші політики, які працюють, інші священники, які не будуть йти у політику, щоб просити грошей на ремонт нашого з вами храму, біля якого ми так любимо селфитись на Великдень. Коли згадаємо, що за церковне опалення і світло платять не ангели з небес, коли зможемо просто прийти і сказати "Отче, скільки треба на штукатурку? Давайте я це візьму на себе!" Може, якби ми були інакші, то ми би мали інакших священників, які не йдуть у політику, – таких як Григорій Чудотворець, святитель Миколай Мирлікійський чи Спиридон Тримифунтський. Може, якби ми були кращі християни, то і наші політики були б кращими?..
17 християн у місті чи 17 язичників – ось питання до кожного з нас. Бо кожен з нас – такий собі трохи чудотворець.
Чудо можна починати робити вже.