"Молитва залишатиметься лише запізнілою думкою, формальністю чи безглуздим поєднанням обов’язку і традицій. Тим, що ми насправді імітуємо. Тим, що є щоденним, але рідко коли живим і справжнім".
Я прочитала ці рядки у "Ревній молитві" Присцілли Шаєр, якою всі зачитуються, й обімліла. Не розумію, звідки це пішло – зневажливо відгукуватися про традицію, не пізнавши її. Але бачу певну моду на таке серед християн, особливо новітніх формацій. Цікаво, звідки людина знає, що я імітую щодня? Вона мені в мозок залізла чи в серце?
***
Присцілла Шаєр – темношкіра американка, протестантка.
Я – білошкіра європейка, православна.
Бабця Присцілли мала записник для молитов. Може, цей метод працює у США, бо я у Львові не дуже розумію, чому молитви треба записувати, ліпити цитати з Євангелія по всій хаті, включно з гардеробною. У моїй традиції люди живуть Євангелієм, а не завішують ним усю хату, моляться серцем, а не ручкою. Тисячолітня традиція – це немодно. Це я зрозуміла з першої сторінки.
Бабця Присцілли діставала записник і записувала туди молитви за всіх членів родини. І її внучка надихнулася. Вона дістала записник і написала книжку про молитву.
У мене зелені бабцині очі, і я звідкись знаю 50 псалом церковнослов’янською, хоч мене ніхто ніколи його спеціально не вчив. Це своє знання я виявила випадково, коли треба було його вивчити на урок етики у школі. І я пишу цей #не_блог, бо мене зачіпає, коли мою традицію публічно знецінюють, не спробувавши її пізнати.
Фото: pinterest.com
Моя бабця – проста і звичайна жінка зі Східної Європи. Їх (і Європу, і бабцю) шарпали історичні вітри. Але моя бабця – вічна, як трава. Вона діставала свій старий синій молитовник і тихо проказувала: "Помилуй мя, Боже, по велицій милості Твоєй…"
І Він милував. Милував, коли їх заслали на Сибір, коли потерпали від морозів і комарів, коли місцеві вигадували пакості бандерівським родинам, коли захворіла на менінгіт, а ліків не було… "Се бо істину возлюбил єси, безвістная і тайная премудрости Твоєя явил ми єси…"
Дві товсті коси спадали на плечі бабці Насті особливим віночком, який мав укладатися щодня. Бабця собі вимолила мого дідуся, мама якого, моя прабабця Анна, мала такий самий синій молитовник. І коли урожай на високогір’ї нищив град, прабабця Анна поверталася лицем до сходу і так само проказувала: "Яко аще би восхотіл єси жертви, дал би хубо, все сожженія не благоволиши…"
І коли її старшого сина, дідусевого брата, впіймали у криївці, вона казала ті самі слова, з дня у день. І до посту в середу і п’ятницю додала ще й понеділки. Бо три її сини воювали в лісі. А вона воювала – молилася за них вдома.
"Жертва Богу дух сокрушен, серце сокрушенно і смиренно Бог не уничижит…"
І коли її сина розстріляли і протягли селом для впізнання, вона молилася, щоб ще три сини залишилися живими. Жоден м’яз її обличчя не видав материнського серця. Колись я ще розкажу цю історію. Але то вже буде житіє…
"Ублажи, Господи, благоволенієм Твоїм Сіона, і да созиждутся стіни Єрусалимскія…"
Мій дідусь – хлопчик, який вижив, як Гаррі Поттер. Троє його братів – ні. На Сибіру, куди їх заслали згодом, він зустрів мою косату бабцю Настю.
У моїй родині жінкам відкрита дата смерті. Прабабці попереджали домашніх за три дні, бабця покликала мене зі Львова, щоб попрощатися. Крізь сніги, з поламаною ногою я мчала за 100 км, щоб зрозуміти щось важливе для себе.
І я дуже тримаюся за те, що відкрилося, за традицію, в яку щораз глибше вростаю. Бо то найпростіший спосіб дістатися небес – зачепитися ногами у традицію, пустити корені і шелестіти листям догори. Так робили всі жінки мого роду.
Фото: unsplash
***
Присцілло, що ти знаєш про традицію цих людей, яка давала їм силу не збожеволіти у нелюдських умовах? Моя бабця, як і прабабця, проказувала ті самі слова, які говорили її бабця, а ще перед тим ангели навчили людей нашої традиції промовляти "Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас". Чому молитва, перейнята від самих ангелів, не така? Зате вона позбавлена гордині, бо із самого початку запрошує уподібнитись ангелам. Висока планка? На те вона і молитва, щоб брати високо. Інакше пощо сотрясати воздух?
Якщо спробувати заглибитися у молитовні тексти моєї традиції, можна відкрити для себе щось неймовірно більше. "Господи, помилуй! " – це і Господи, побудь зі мною, коли мені важко, сумно і самотньо, і попіклуйся про мене, коли інші не можуть, і даруй мені мир, і допоможи прийняти рішення, коли не бачу виходу. Чи хочеться множити слова, коли можу сказати всього лиш "Господи, помилуй"? Усяке словоблуддя відступає!
Молитовні формули моєї традиції короткі, але місткі, прості, але глибокі. Їх не треба записувати – вони зашиті у нашу ДНК, як 50 псалом, з яким я прийшла у цей світ. Папір у Східній Європі минулого століття був занадто цінним, щоб на ньому писати самому. На ньому друкували тільки важливе. Житія святих, наприклад, які у цих широтах часом обходилися за ціною корови.
Моя бабця не будувала стратегій подолання диявола. Вона чудово знала, що занадто слабка, щоб власними силами перемогти його. Вітри, які віяли у Східній Європі, завжди тримали мою бабцю у тонусі – завжди міг припертися якийсь турок, поляк чи москаль і спалити все, що вона будувала ціле життя. І треба бути готовою відбудовувати все спочатку. Дістати пошарпаний синій молитовник, що єдиний вцілів серед уламків старого життя, і починати все спочатку, пошити з нічого одежину для родини, зварити нехитрий обід з сокири і зробити норму буряків у колгоспі.
Ти можеш просто бути готовою померти щодня, тому живеш інакше, і не волочиш за собою тягаря помилок, а спішиш на сповідь, бо завтра такої можливості може не бути. Просто проказуєш ранкові і вечірні молитви, як останній раз. Ти занадто добре знаєш диявола, щоб спробувати з ним боротися. Але ти також добре знаєш і Бога, тому перемогу над злом вкладаєш у Його руки. Бо лише Він переміг його понад 2 000 років тому і може перемогти його тут і зараз.
Ось головна стратегія жінок у Східній Європі минулого століття і їхніх внучок сьогодні. І тоді все зло маліє. Комахи перестають кусати, зрадникам відбирає дар мови, а менінгіт відступає без ліків. А перед смертю котрийсь із ангелів, молитви яких ти так справно повторювала з дня у день, відкриває тобі дату переходу у Вічність. І ти встигаєш переступити головний поріг з усмішкою на холодних устах, а перед тим передати старий синій молитовник такій же косатій внучці.
Фото: artwoonz.com
***
Я не така, як мої бабця і прабабця – я тут пишу #не_блог замість молитися. Але я виправлюся.
Бабцин пошарпаний синій молитовник був першим з речей, які я розпакувала, коли переїхала від батьків на свою господарку. Так бачу, що менше треба брати до рук бестселери, а більше цю синю книжечку.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал