– А тут що було? – запитую в Андрія.
Під скелю веде невеликий лаз.
– Тут в УПА був склад зброї.
Голова ГО "Граніт" Андрій Мочурад знає про розташування майже кожної криївки. Багато років він їздив у село Ямельницю на Прикарпатті, розпитував місцевих мешканців, досліджував ліси навколо села. Він ще встиг розпитати очевидців тих подій… На жаль, уже нікого з них немає серед живих.
Запихаю під скелю металошукач, і він видає сильний чіткий сигнал.
Ідея започаткувати музей у селі, де діяла упівська радіостанція "Афродіта", теж належить йому. Як це часто буває, з’ясувалося, що державі на це наплювати. Але не наплювати Андрію та місцевому мешканцю Андрію Марчуку. Андрій має кемпінг "Готар", де й запропонував зробити музей. А ще він не бере гроші за проживання з тих, хто допомагає зберегти історичну пам’ять. З нас не взяв ні копійки, а приїхало нас шестеро.
Два дні ми лазили по місцевих горах, маркували та розчищали туристичний маршрут для людей, які колись захочуть відвідати місця, де працювала легендарна радіостанція, передачі якої велися п’ятьма мовами: українською, російською, англійською, французькою та німецькою.
Так от, сигнал під скелею… Спочатку копали на колінах, потім уже стояли в ямі на повний зріст. Через кілька годин такої роботи в ямі намацали якесь дерево та залізо. Ще через годину двоє людей ледве поставили на бік велетенське залізне колесо у дерев’яній рамі. Важило воно, може, з двісті кілограмів і виявилося маховиком, який повстанці, ймовірно, використовували для акумулювання енергії для радіостанції.
У сусідній криївці, теж під скелею, знайшли багато старих батарейок, руків’я бойового ножа, мідну обручку та багато оплавленого скла. У звітах НКВС говорилося, що під час бою повстанців закидали великою кількістю гранат. Наразі експонатів у музеї небагато, але початок покладений.
"Ви чуєте голос вільної та незалежної України", – саме такими словами починались передачі "Афродіти". Ми стали незалежними, в тому числі й завдяки цим передачам. Ми не забули своїх героїв. Їх боротьба не була марною. Боротьба не буває марною, про це треба пам’ятати, особливо тепер, коли ми знову б’ємося з тими ж ворогами.