Корінний івано-франківець, письменник і колумніст, лауреат цьогорічної Шевченківської премії в галузі літератури Тарас Прохасько в коментарі для "Еспресо.Захід" розповідає про найважливіші події минулого тижня, які зачіпають його, як і кожного мешканця Івано-Франківська та активного громадянина. Наша розмова про те, які враження залишив після себе вчорашній візит до Івано-Франківська чинного президента України, і про те, яка користь від таких приїздів перших осіб і до чого тут, здавалося б, місцеві вибори.
Учора до Франківська заїжджав президент Зеленський, попередньо побувавши у Ланчині, де ніяк не відремонтують ту злощасну дорогу, що між Яблуновим і Делятином (епопея з ремонтом тягнеться ще із 2017 року. – Авт.). Ти якось відчув той приїзд гаранта? Чи мав від того якісь незручності? Чи навпаки втіху?
Кілька останніх приїздів останніх президентів – я навіть не зауважував, що вони були. Треба ще спеціально шукати місця, де з ними можна було перетнутися. Такого відчуття, що все готується чи перекривається, нема. Непомітні вони якісь стали.
Не було ніяких перешкод, жодного стовпотворіння. Я уявляю собі ті місця, де Ланчин, там якраз міг бути якийсь ажіотаж, бо це така невеличка точка, яку не оминути, і для життя Ланчина – це в усякому разі була велика подія, таке видовище. Але вже у Франківську не було чути нічого, крім якогось погуркування гелікоптерів.
Як думаєш, чи є якась доцільність від таких приїздів перших осіб в регіони? Кому то більше треба?
Я думаю, що першим особам в такому випадку може бути користь тільки від якогось електорального контакту. Але й вона мінімальна, бо за винятком кількох десятків людей, які безпосередньо дотичні до цього дійства й контактують з тією людиною, ні в кого захвату такі візити не викликають. А для самої справи – користь такого візиту взагалі дуже умовна. Можливо, така ситуація діє ще на тих людей, які повинні щось виконувати і яких президент «насварить» – несподівано з’явиться і дасть наганяй. Але ж відомо, що в таких візитах є домовлена процедура, де всі знають свою роль і особливого толку в тому нема.
І мені дуже дивно, коли в сучасному світі при сучасному стані речей усі вдають, що погоджуються на цю гру, на цю виставу. Я впевнений, що тепер президент може знати про те, що відбувається будь-де у його країні безпосередньо і точно без так званого ознайомлення із життям країни, з життям народу. Тобто нічого спільного з цим такі візити і поїздки вже не мають. При сучасному рівні інформації побачити щось таке, чого він не міг би дізнатися інакше, неможливо.
Такі приїзди часто супроводжуються царськими дарунками – он ніби з тією дорогою через Ланчин щось має зарухатися, і на Пасічнянський міст в Івано-Франківську десь мільйонів шістдесят мало би перепасти з барського плеча. До того ж місто якраз в час візиту вивели з червоної зони карантину. Думаєш, є шанси, що Івано-Франківська ОТГ «позеленіє» (не в карантинному значенні) перед місцевими виборами? Чи для чого то все робиться?
Я не можу повірити в таке «позеленіння», бо контактую ближче з людьми, на яких такі речі не діють. Я теж ставлюся до них іронічно і не можу змінити свою думку про президента незалежно від того, чи він відкриє футбольне поле чи лікарню, чи він дасть якісь розпорядження щось комусь допомогти. Особисте втручання президента в якусь локальну проблему мені видається з одного боку нормальною роботою, а з іншого – недоладністю системи, яка не залежить від того, який саме президент очолює країну. Але знаючи людей, з якими доводиться перетинатися, вірю, що є серед них частина, на яких таке може подіяти і, можливо, їх досить багато. Хоча так само я впевнений, що візит президента чи саме усвідомлення того, що він приїхав, може однаково як викликати симпатії, так і антипатії. Але в нашій країні рівень політичної свідомості і участі в громадському, політичному житті тримається на емоційності, він пов’язаний з емоційними, навіть культовими штуками. Правдоподібно, ці візити діють як певний ритуал, коли є важливим, що от він сам цікавиться мною – значить файний чоловік, якого треба триматися і підтримати.
Якби тобі випала нагода написати сценарій продовження «Слуги народу», де Зеленський уже став президентом, знаючи, що цей сценарій так само збудеться, то яку його подальшу роль ти бачиш?
Побоююся, що саме Зеленський може бути тим другим в історії теперішньої України президентом, який спокійно пробуде другий термін.
Такий собі Кучма-2?
Так. Мені це дуже не симпатичне, але в тих обставинах нового часу, коли є певна дистанційованість від речей ціннісних, правдоподібно, що він тепер найкраще пасує до загальних настроїв, які є такими, що хочеться президента, який би якнайменше заважав, найменше «пресував», виконував більш-менш без зальотів свою роль у цьому великому спектаклі. Наразі він не зробив якоїсь такої величезної фігні – тих речей, які траплялися навіть з Кучмою ще до Гонгадзе. Якщо йому вдасться дистанціюватися від тих справжніх речей, які відбуваються навколо, то виявиться, що така його роль президента більшість влаштовує. Мені здається, що українцям завжди хотілося такого президента, який є у певних парламентсько-президентських республіках, значення якого зменшувалося б. Це здрібніння образу постаті президента відповідає тому, чого в більшості хотіли і хочуть українці. А ще більшого здрібніння і зведення його до рівня посередності поки що не було. Тому в сценарії бачу, що без особливих зальотів він протримається ще один термін.
До речі, коли він ще тільки йшов на вибори і було видно, що перемагає, я думав собі – як він попав, наскільки спаскуджене стало його життя і як йому тепер важко самому пережити це страшне непорозуміння. Заради чого була та перемога? Але, може, він увійшов у смак і йому сподобалося.
А що ти взагалі тепер думаєш?
Я думав про суєту, яка почалася із місцевими виборами. І звернув увагу, що деякі персонажі, які беруть участь у цьому, говорять про якесь неймовірне майбутнє. Це майбутнє у них виведене в окрему категорію, це слово часто фігурує в сюжетах – і воно світле, не таке, як теперішнє. Я знаю про цих персонажів і про їхнє прагнення до майбутнього уже років п'ятнадцять. Що означає майбутнє у цій всій політичній риториці, у їхньому мисленні, сприйнятті? Чи варто звертати увагу на політиків будь-якого масштабу, які так довго говорять про майбутнє, всі їхні дії та гасла вже багато років скеровані у майбутнє, яке ніяк для них не настане?
Ну ти ж пам’ятаєш в радянські часи роками говорили, що комунізм – уже на горизонті. Але, як відомо, горизонт віддаляється.
Десь так (сміється).
Розмовляв Богдан СКАВРОН