Про це повідомила пресслужба ЛМР, передає "Еспресо.Захід".
Так, у каплиці Івана Хрестителя на вул. Пекарській, 52 відбулося прощання і Чин похорону. Поховали Василя Романіва на полі 86А — так званій Стіні пам’яті воїнів УПА (Марсове поле).
"Ще в травні ми тут збиралися разом і проводжали в останню путь Олеся Гуменюка. Ніхто тоді не думав, що його вірний побратим так швидко відійде до нього, буде на небі. Це велика втрата для родини, для його друзів, однодумців, і це дуже велика втрата для громади…Ми всі думали, що XX століття перегорнуло сторінку трагедій. Але так не було. Сьогодні є поєднання поколінь, ми повинні з почестями проводжати кожного нашого Героя, тому що це історія нашої держави. І як ми будемо прощатися з нашими Героями, як ми будемо їх шанувати, так і діти будуть шанувати нас. Я дякую всім, хто сьогодні прийшов сюди провести нашого Героя в останню путь. Дякую нашим військовим, які сьогодні тут, разом з нами, провели цей прекрасний церемоніал", — сказав у прощальному слові міський голова Львова Андрій Садовий.
Василь Романів народився 22 березня 1931 року у с. Стратин Станіславівського воєводства (тепер Рогатинський район Івано-Франківської області). У 1930-х рр. навчався у польській початковій школі, 1939−1941 рр. — у радянській школі, 1941−1944 рр — у семикласній середній школі. Навесні 1944 року вступив до Юнацтва ОУН, став зв’язковим під псевдо «Славко». Протягом 1947 року навчався у восьмому класі середньої школи с. Пуків, з 1948 року — у дев’ятому класі у с. Болотня Перемишлянського р-ну. Водночас виконував обов’язки помічника станичного Рогатинського р-ну Івано-Франківської області. За завданням Проводу ОУН у 1949−1950 рр. здобував освіту в торгово-кооперативній школі м. Станіслав (тепер м. Івано-Франківськ). У 1951−1956 рр. навчався у Лісотехнічному інституті. У 1956−1960 рр. проходив практику в Туркменській РСР (тепер Туркменістан). 1968 року повернувся до Львова. Викладав у Львівському пожежно-технічному училищі, згодом — у професійно-технічному залізничному училищі. Мешкав у Львові.