Бо Софія нікуди не зникла з моєї сердечної мапи.
Софія/Agia Sofia/Ayasofya Mzesi – у неї багато імен, але суть одна. Я не дуже знаю, як це пояснити людям, які питають про це на вулиці, у транспорті і в мережі. Доки я шукала потрібні слова, монастир Хора з церквою Спасителя у Стамбулі турки теж перетворили на мечеть...
Ми ходимо до найгарніших у світі церков і залишаємось тими самими
Про це не говорили політики, дипломати, релігієзнавці чи історики. Для мене те, що зараз відбувається у Стамбулі, – це попередження, до чого може привести недолюбов і недохристиянство. Тисячі років минають, а ми все недо-. От що страшно! Ми ходимо до найгарніших у світі церков і залишаємось тими самими. Не треба тепер дивуватись, що Бог вирішив віддати храм іншим Своїм дітям.
Фото: deccanherald.com
Понад тисячу років Agia Sofia була найбільшим храмом у християнському світі, знаком, який нагадував земним мандрівникам про реальну Божу присутність. Константинополь впав, а ми збудували собі ще більший храм святого Петра в Римі. Але чи це змінило нас? Ми досі не бачимо загроз, які виходять від нас самих, від власних монстрів. Ми приймаємо правила гри завойовників і все ще думаємо, що крутіший той, хто побудує крутіший храм. Тим часом щури прогризають нам дно, далекі вітри вихолощують нові покоління, а ми все ще шукаємо ворогів ззовні. Не османи винні. Ми зробилися недохристиянами. Тому нас так легко завоювати.
Християнин – це така людина, яка всюди з собою носить свій храм – на роботу, в кафе, перукарню, маршрутку...
не вірю, що храм можна забрати. Храм, освячений у нашій традиції, уже не може перестати ним бути. І хай собі люди вирішують все, що завгодно, тут кожен камінець, кожен шар фарби посилає в небо свою німу молитву.
Фото: i.pinimg.com
Храм спочатку невидимий, а вже потім зводяться стіни. Ми з ним зростаємося, як равлик з хатинкою. Християнин – це така людина, яка всюди з собою носить свій храм, – на роботу, в кафе, перукарню, маршрутку. Християнин – це людина із синдромом равлика. Вона не може інакше. Її так навчили, вона так відчуває.
Немає такої штукатурки, якою можна замазати фрески. Бо це питання іншого порядку. Якщо вже лик Божий проявився на стіні храму, то навіть 100 відер тиньку не можуть його затерти. Бо спочатку той лик був у душі іконописця, а душам жодна шпаклівка не страшна. Це знає кожен равлик, який виріс у візантійській традиції.
Фото: stuff.co.nz
Можна забрати у людини храм, але не можна забрати з неї храму. Хатинка без равлика не має значення, це лише грудка кремнію. Лише з равликом хатинка становить єдине ціле. Бо храм – це щось таке, що зашите у якісь структури, які не фіксує навіть МРТ. Як можна забрати невидиме? Як можна видерти молитву, якщо вона вже звучить?
Немає такої штукатурки, якою можна затерти фрески
Agia Sofia тисячу років будувала мільйони крихітних храмиків на двох ногах. Більше тисячі років люди виходили з її стін іншими. Agia Sofia – незнищенна, як трава і небеса. Вона співає про Премудрість Творця у камені, бо так було сказано у молитвах освячення. То що їй зроблять люди?
Agia Sofia є, доки в академіях мистецтв вивчають візантійське мистецтво. Більше тисячі років воно має вплив на художників. Але спочатку був світогляд, а потім від нього пішло мистецтво. Може зникнути витвір мистецтва, але не той світогляд, який породив це мистецтво. Зв'язок з Богом (з латині – religio) завжди матиме вплив на людей і їх мистецтво.
Agia Sofia є, доки ми плачемо від розчулення, коли слухаємо візантійські наспіви у найближчій церкві на своїй вулиці.
Agia Sofia є, доки з ікон на нас дивляться Богородиця і святі, хоча ми так ганяємося за 3D-зображеннями.Подумати тільки – за дві тисячі років строгого канону у візантійському іконописі немає двох однакових Богородиць! Яким має бути світогляд, щоб народжувати таке мистецтво? Не вірю, що воно може зникнути!
Християнська ангелологія вчить, що у кожного храму є свій Ангел-Охоронець. Вірю, що ангел Agia Sofia захищатиме її до кінця. Я би не змагалася з ангелами, для людей це завжди погано закінчується. План будівлі Agia Sofia Юстиніану уві сні передав саме ангел, інженерні рішення під час будівництва теж приносив ангел. Той самий ангел нікуди не дівся. Він пережив Мехмеда ІІ, Ататюрка, переживе і Ердогана.
Можна забрати у людини храм, але не можна забрати з неї храму
Турки увірвалися до Agia Sofia у 1453-му під час нічної Літургії. Священник служив, незважаючи на те, що мечі турків уже були напоготові, щоб проткнути його. Понад дві тисячі наших лягло під ноги коня султана Мехмеда ІІ. Аж раптом стіна в правій частині храму відкрилася і сховала священника з Чашею. Там досі чутно тихий шум, ніби хтось молиться. Стара християнська легенда гласить, що стіни Agia Sofia відкриють священника, коли в місто повернуться нащадки Костянтина Великого. За легендою, він закінчить ту Літургію.
Це одна з причин, чому я така спокійна, коли читаю новини зі Стамбула. Я довіряю Богові. Тому так тримаюся за старі легенди. Їх створювали люди, які були трохи равликами і мали з Ним правильний зв'язок. Теж би так хотіла в епоху недо-.
А поки що до зустрічі у найближчому храмі, у церковному хорі, де ще не забули древні наспіви, перед іконою, яка дивиться на вас, а не навпаки… Так виглядає, що остання Літургія у Agia Sofia ще не скоро. Принаймні, у наших силах змінити її дату.