146 днів мужньої оборони: шості роковини боїв за Луганський аеропорт

Про це повідомляє "Еспресо.Захід".

Оборона Луганського аеропорту розпочалася на початку квітня 2014 року. Після захоплення Управління Служби безпеки України Луганської області та проголошення ДНР до аеропорту прибули з’єднання аеромобільних військ України. Їхнім завданням було не допустити захоплення летовища, оскільки російські військові повітряним шляхом могли перекинути свої війська або підтримати сепаратистів авіацією.

Захисники тримали оборону з квітня 2014 року у повному оточенні без наземного сполучення. У липні військові пробили дорогу до летовища та розблокували його.

За офіційними даними, на кінець серпня аеропорт утримували близько чотирьох сотень десантників без артилерії. Внаслідок серпневого наступу окупантів аеропорт повторно потрапив у оточення. Його будівлі були вщент зруйновані російською артилерією.

У ніч на 1 вересня 2014 року українські захисники вийшли з руїн аеропорту, після 146 днів його оборони.

"Ми десантники, в нас є завдання і ми повинні його виконувати. У нас було харчування, медикаменти, одяг, боєприпаси. Жодної паніки та проблем, все було налагоджено", – каже Роман Сегейда, майор десантно-штурмових військ.

Роман Сегейда (позивний "Радікал") – кадровий офіцер, із перших днів захищав українську територію в Луганському аеропорту.

"Нам поставили завдання охороняти периметр аеропорту. На початку квітня все спокійно було, ми навіть часом мали змогу виїжджали у місто. Втім, щодня ситуація ставала більш напруженою. Згодом вже й під’їзд до аеропорту заблокували.

Потужні обстріли розпочалися у червні. Пам’ятаю ніч проти 14 червня. "Сєпари" на моїх очах збили літак з десантниками Іл-76.  Кілька секунд і всі хлопці загинули. Я багато побратимів втратив у Луганську. Всі були мужні та хоробрі захисники, патріоти України, вміли воювати. Пригадую, по радіостанції прийшло повідомлення, хто може впізнати "Філіпа"? А я з ним якраз спілкувався напередодні. Його тіло було настільки спечене, що впізнати його можна було лише по кросівках і зброї. А ще 18-річний Саша Філь – великий патріот. Всі були українцями, виконували обов’язок і хотіли захистити державу від російської навали. На час виходу з летовища я був в "секреті". Виконував завдання за кілька кілометрів від аеропорту. Чув, як земля здригається. Сам себе запитував, що там твориться, чим бомблять, що такі вібрації доходять? Всю ніч вівся потужний обстріл. Я все чекав, коли посвітліє, щоб побачити, що робиться навколо, а не лише чути".

"У мене сьогодні другий день народження. В підвал, де я дислокувався із побратимами, залетів 152-міліметровий снаряд. Він потрапив нашому заступнику командира бригади з морально-психологічного забезпечення підполковнику Радику в ногу. Він залишився без передньої частини ступні. Вижити вдалося, бо снаряд не вибухнув", – згадує Анатолій Іченський, позивний "Єгер", командир десантно-штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Анатолій Іченський у складі 80-ї десантно-штурмової бригади обороняв Луганський аеропорт з перших днів. Чоловік є кадровим офіцером, тож на фронт поїхав зі служби.

"У Луганський аеропорт ми заїхали на початку квітня і до кінця травня він працював у звичному режимі. Все було спокійно: місцеві допомагали, директор аеропорту всіляко сприяв нам, ми навіть по території летовища в тапочках ходили, щоб чистоти дотримуватися. Втім, на початку червня по аеропорту почали "гатити".

Без сумніву,  воювали із російськими військами. З ними відбувалися найзапекліші бої в кінці серпня. Коли аеропорт почав руйнуватися, а ситуація стала критичною, ми групами почали залишати термінал. Це був піший вихід під шквальним артилерійським та танковим вогнем".

У 2016 році започатковано недержавну відзнаку нагрудний знак "За оборону Луганського аеропорту". Тоді у Львові пройшла церемонія нагородження військовослужбовців 80-ї аеромобільної бригади. Сорок сім із них отримали нагороду посмертно.

Усі фото: архів Романа Сегейди