live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Ярослав ГРИЦАК: Українцями є всі, хто відчуває стосовно України свій обов’язок


фото: Володимир_Ф/commons.wikimedia.org
В Україні нині треба дискутувати не про ідентичності, а про інституції, які могли би зробити державу сильною

Таку думку в ексклюзивному коментарі "Еспресо.Захід" висловив історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.

Якою є Україна і українці

Україна другосортна, слабка, достатньо бідна країна, яка має всі підстави бути сильною, перебувати у вищій лізі і бути суб’єктом, а не об’єктом в історії. І це найбільший виклик для нас – як вийти з одного стану і перейти в інший. Україна мала в 1991 році і зараз має всі можливості бути не тим, ким є тепер, а успішною країною. На жаль, цього не відбувається, і вважаю, що це головне питання, яке ми мусимо собі ставити.

Успішними є країни, які включають людей, а не виключають. Тобто ті, які можуть найбільше населення залучити до себе, а не ті, які, умовно кажучи, висувають умови: хто є правильним, а хто ні. Тобто має бути принцип максимальної інклюзивності, а не ексклюзивності. Тому вважаю, що нема сенсу обговорювати, хто такі українці – в смислі курносі, блондини, чорношкірі, білошкірі, російськомовні, україномовні, яке в них має бути правильне прізвище чи орієнтація. Українцями є всі ті, хто відчуває себе в Україні, хто відчуває стосовно неї свій обов’язок.

Нація українців – це не про фізичні характеристики. Нація – це про те, що є в голові і в серці жителів. От якщо Україна для них дорога, а крім того, в них є переконання, що вона має зайняти те місце на карті світу, на яке заслуговує, тоді я не бачу, чому хто-небудь з цих людей не має включатися в категорію українців за будь-яким фізичним чи іншим принципом.

Наскільки міцна українська ідентичність

Ідентичність – це трохи як вогонь. Вона розгорається або згасає. Немає постійної ідентичності. Вона найбільше піднімається в часи кризи. Чим більша криза – тим сильніша ідентичність. І в цьому сенсі найбільша українська ідентичність була у 2014-2015 роках, коли існувала реально велика загроза, коли відчуття було, що війна може прийти в твій дім. Нині цієї загрози немає – принаймні, вона настільки гостро не відчувається. І через те для багатьох українців питання ідентичності так гостро не стоїть.

Вважаю, що головне на порядку денному в Україні – це питання не про ідентичності. На мою думку, українська ідентичність є достатньо сформована. Принаймні, вона не гірша за якістю, ніж британська, німецька чи польська. Наше враження, що українська ідентичність поступається їм, побудоване тільки на тому, що ми не знаємо історії цих країн. Якби ми поїхали в Німеччину, Ізраїль чи Польщу, то побачили б, які там гострі дискусії, яка там часом буває гостра мова ненависті однієї групи проти іншої.

Тобто моя думка полягає в тому, що питання ідентичності цікаве і доречне, але воно не є на першому місці. Ми маємо дискутувати не про ідентичності, а про інституції. Як збудувати державні інституції, які могли би зробити Україну політично й економічно спроможною державою, ввести Україну в першу лігу. Бо, на жаль, ситуація така, що ми маємо всі підстави бути в першій лізі, але поволі спускаємося в лігу третю. Це треба припинити. І для мене з цієї точки зору найбільш важливою зараз є дискусія, як сформувати незалежну судову систему, а не те, хто є українцем.

Як жити українцям з різною історичною пам’яттю

Головна різниця між українською і російською історичною пам’яттю – це те, що в Росії одна-єдина історична пам’ять, і вона надається зверху. В Україні ж існує кілька різних пам’ятей. Досить проїхатись Бєлгородською областю і Харківською областю, щоб це зрозуміти. У Бєлгородській ви побачите пам’ятники тільки одного типу, а як приїдете до Харкова, то там стільки різних пам’ятників – від націоналістів до Другої світової війни.

Україна настільки різноманітна, що тут важко встановити одну модель пам’яті. І вважаю, що це перевага. З одного боку, це, звичайно, важко, а з іншого – це дає нам демократію bydefolt (за замовчуванням. – Ред.). У нас неможливий варіант Лукашенко чи Путін.

Але насправді в нас, попри розбіжності, формуються острівки консенсусу. І вони доволі міцні. Такими острівками є те, що українці в більшості своїй вважають, що Київська Русь була українською державою і що київські князі були українськими князями. Другий дуже важливий консенсус щодо козацтва як центрального моменту української історії. І тут Хмельницький завше виходить на перше місце, не залежно від того, чи це схід, захід, північ чи південь України.

Третій і, як на мене, найбільш важливий консенсус – це те, що українці вважають Сталіна злочинцем. На відміну від росіян, вони не приписують йому якихось великих історичних заслуг – мовляв, підняв країну з колін, прийняв "країну плуга" і зробив з неї "країну ракет". В Україні цього немає – українці чітко знають, що Сталін був катом. І через те найбільший консенсус останніх 10-15 років – це єдність думки щодо Голодомору. Українці в усіх регіонах вважають, що Голодомор був, що він був спланований з Москви і безпосереднім винуватцем був Сталін і, що найбільш важливо, що Голодомор був геноцидом.

Де в нас немає згоди і, думаю, довго не буде, – це щодо Другої світової війни. В нас є дві її версії – Велика вітчизняна проти Другої світової. Це відображає реальну ситуацію, що була під час війни в Україні, яка була поділена. І, очевидно, герої для одного регіону не можуть бути героями для іншого. Але, вважаю, ми будемо про це ще довго дискутувати, мабуть, дуже довго. Не знаю, чи завше, але думаю, що з цими дискусіями можна жити. Ці дискусії часом неприємні, часом гострі, але вони не смертельні.

Для мене важливо, щоб ці дискусії ми вели в країні багатій і достатньо сильній, в країні добробуту, а не в тому стані, який у нас зараз є. Бо якщо ми ведемо таку дискусію в нинішньому стані, то очевидно, вона може нести певну загрозу для нашої держави. Якби ми були в іншому стані, то цієї загрози не було б. Подивіться на сусідню Польщу. Вона в останні роки просто потопає в мові ненависті між двома різними групами поляків. І їхня точка відліку – не війна чи якісь інші періоди історії, це 1989 рік, як Польща вийшла з комунізму. Поляки дискутують, але це не заважає їм бути однією з найбільших держав – політичних лідерів у цьому регіоні й економічною потугою. Тобто я дуже бажав би для України такого самого стану.

Нагадаємо, 24 серпня, в День Незалежності на "Еспресо" триває проект "Україна – це ми!", метою якого є допомогти українцям краще пізнати самих себе. В рамках телемарафону йтиметься про українців, про ті риси, явища, людей та події, які можна назвати об’єднавчими.

новини партнерів

25 лютого, 2021 четвер

24 лютого, 2021 середа

25 лютого, 2021 четвер

24 лютого, 2021 середа

23 лютого, 2021 вівторок

Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Введіть слово, щоб почати