Дивно, правда ж? Марш людей, які захищали та захищають країну від російського агресора, лякає тих, хто керує цією країною. Здавалося б, треба радіти – от вони, десятки тисяч ветеранів та сотні тисяч громадян, які прийшли їх підтримати, – ядро опору, ударна сила, яка не дає просуватись уперед ворожим колонам. Треба радіти… а президент чомусь наляканий.
Минулого року, коли скасували військовий парад, Зеленський з оточенням просто не вірили, що марш відбудеться. Не вірили й були вражені та до гикавки налякані. Цього року вже вірять і намагаються ввести додаткові карантинні обмеження, по-тихому організовують якусь альтернативну ходу, на яку обладміністрації мають зібрати людей, привезти та забезпечити цим людям харчування.
Вкидається дезінформація про те, що учасникам маршу платять.
Президент та його наближені бояться всього патріотичного, всього, що йде від серця. Можливо, тому, що не розуміють, а людина завжди боїться того, чого не розуміє. Не розуміють, що є люди, які готові померти за таке абстрактне для Зеленського поняття як батьківщина. Не розуміють, у чому вигода людей, які пройдуть у колонах, бояться, бо не можуть з ними домовитись.
Хто ще, крім президента, боїться? Судячи з істерики на каналах, що належать ОПЗЖ, вони теж бояться. Колишні люди Януковича бояться. Російські ЗМІ б’ються в істериці – бояться. Бояться вороги України і боїться Зеленський. І тут стає очевидним, хто він.