"Я мріяла, аби у мене був хтось, хто любить просто так": історія Тетяни зі Львова, яка провела дитинство в інтернаті і знайшла родину у 21 рік

"Я мріяла, аби у мене був хтось, хто любить просто так": історія Тетяна потрапила до будинку дитини немовлям. Там вона виховувалась до 4 років, але пізніше її забрала біологічна мати.

"З 5 до 9 років я жила з біологічною матірʼю, бабусею та зі старшим братом. Але через те, що вона вживала алкоголь та часто здійснювала фізичне насильство, я втекла з дому в пошуках мами",  — ділиться дівчина.

Далі були багато інституційних закладів. За весь цей час у її світі були лише розклад і десятки таких самих дітей, як вона. Найтепліший спогад того часу – як вона в колі працівників інтернату уявляла свою родину, а всі присутні їй підігрували. Саме ці теплі й щирі емоції чужих людей були найціннішими для маленької Тані.

"Я сиділа в колі й розподіляла ролі: хто мій тато, мама, хрещена, тьотя. І що важливо, ніхто не сказав: "що ти вигадуєш, ми тобі ніхто, ми тут просто працівники”. Вже зараз я часто прокручую в голові цей спогад і подумки дякую цим людям", – згадує Тетяна.

Коли Тані було 10 років, психологиня з інтернату помітила, що вона щось пише на аркушах. Виявилось — це були її вірші. Проте серед однолітків вона не відчувала підтримки та дружби. Це змусило її закритися в собі настільки, що аж до 17 років Тетяна не дозволяла нікому навіть доторкнутись до себе, не кажучи вже про обійми.

"Я завжди мріяла про сім’ю, — згадує Таня. — Хотіла, щоб у мене був хтось, хто любить мене просто так. Я була складним підлітком, і часто думала про те, що якщо мене  усиновлять – це буде зрада моєї біологічної матері. Натомість вже зараз можу сказати, що дітям поруч потрібні добрі та турботливі дорослі, які допоможуть йти далі, підтримують, дають поради, які просто поруч"..

Мрія дівчини здійснилась лише у 21 рік. У родині їй подарували те, чого вона хотіла понад усе: любов, піклування та підтримку, а також навчили безлічі корисних речей. Тепер вона вміє прибрати кімнату, може відіпрати будь-яку пляму на білих джинсах, відремонтувати розетку, знає, як посадити картоплю і що для цього потрібно.

Нині Таня — волонтерка, допомагає дітям з інтернатів та дитячих будинків - тренує дітей з боксу та кікбоксингу. Також працює в центрі соціальної підтримки дітей та сімей “РІДНІ”. Вона знає з власного досвіду, що навіть проста розмова, щира порада чи допомога в адаптації можуть змінити життя дитини, дати їй віру в себе та відкрити нові можливості.

На її думку, суспільство не має відвертатися від дітей, які зростають в інтернатах, чи ігнорувати тему усиновлення. Жоден інтернат, навіть із найкращим доглядом, не здатен замінити дитині родину — місце, де панують любов, турбота, близькість і безумовне прийняття. Діти, які зростають без батьків, потребують не стільки речей, скільки людського тепла: обіймів, щирих слів, надійної присутності поруч і можливості назвати когось своїм — мамою чи татом.

Таня стала героїнею мультимедійної виставки "Поговори зі мною", організованої за ідеєю Фундації Катерини Осадчої спільно з Міністерством соціальної політики України, Координаційним центром із розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Фундацією Олени Зеленської, Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) та за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Проєкт висвітлює історії дітей і дорослих, які залишилися без батьківської опіки, й акцентує на важливості сімейних форм виховання.

Аби якнайбільше людей дізналися про можливості прийняття дітей у родину — усиновлення, створення прийомної сім’ї, оформлення опіки чи піклування, відкриття дитячого будинку сімейного типу або патронатної родини — держава запустила онлайн-платформу dity.gov.ua. На сайті зібрано детальну інформацію про всі форми сімейного влаштування, щоб допомогти майбутнім батькам обрати той варіант, який найкраще відповідатиме і дитині, і родині.