Підлітки під прицілом. Чому російські спецслужби обирають дітей і як це розпізнати. Розмова з психіатринею

Про психологічні механізми вербування, вразливості юнацького віку та методи протидії "Еспресо.Захід" поговорив з Юліаною Маслак, дитячою психіатринею та психотерапевткою.

Юліана Маслак. Фото: з фейсбуку Юліани Маслак

Чому підлітки, які бачать війну і російський терор, усе одно йдуть на небезпечну співпрацю з ворожими спецслужбами?

Тому що вони не завжди бачать увесь контекст. У них ще формується критичне мислення, довгострокове планування, розуміння наслідків. Вони можуть діяти: з наївної віри, що роблять щось "правильне"; з емоційної реакції на біль і несправедливість; під тиском — маніпуляції, погрози, шантаж чи з самотності або прагнення бути значущими, навіть через небезпеку.

Їм потрібен не контроль, а зв’язок. Не страх, а дорослі, які допомагають розуміти себе та світ.

Чому саме діти та підлітки стають ціллю для ворожих спецслужб?

Підлітки — це ціль через їхню вікову вразливість. Їхній мозок ще формується, особливо зона, яка відповідає за контроль імпульсів, оцінку ризиків і наслідків. Вони легко піддаються впливу, шукають авторитети, місце в суспільстві, сенс і "героїчні" ролі. 

Для ворожих спецслужб це легка мішень — їх не так пильно контролюють дорослі, вони не мають кримінальної відповідальності до певного віку, і при цьому можуть виконати критичні для ворога завдання: передати координати, зробити фото, принести "посилку" або й гірше.

Поговорімо докладніше, які соціальні та психологічні фактори роблять дитину більш вразливою до вербування?

Це психоемоційна незахищеність: низька самооцінка, тривожність, депресивні прояви, самотність. Також відчуття ізоляції або відчуження: дитина не відчуває себе потрібною у родині, школі, соціумі. Проблемні стосунки в родині: емоційна відстороненість батьків, відсутність підтримки, домашнє насильство. Або ж фінансові труднощі: дитина бачить матеріальні проблеми родини й намагається "допомогти". Це також може бути гіперідентифікація з подіями війни: бажання "помститися", діяти активно, навіть без розуміння наслідків. Також це інформаційний вакуум: дитина не має навичок критичного мислення, вірить фейкам, "героїчним" історіям.

Які поведінкові зміни можуть свідчити про те, що дитину намагаються завербувати?

Якщо ваша дитина раптом замкнулася, почала уникати розмов, має підозрілу онлайн-активність — наприклад, видаляє чати, користується зашифрованими месенджерами чи створює нові акаунти без пояснень — це вже тривожний сигнал.

Варто звернути увагу й на нових "друзів", про яких вона не хоче нічого розповідати, або на появу грошей і подарунків без зрозумілого джерела. 

Не менш насторожує і раптовий інтерес до військових об’єктів, схем, карт. Додайте до цього емоційні гойдалки — апатію, агресію, знецінення — і ми вже говоримо про комплекс тривожних змін, які не можна ігнорувати.

Як батьки й учителі можуть розпізнати, що дитина вже перебуває під впливом вербувальників?

Коли підліток уже під впливом вербувальників, це проявляється не лише в поведінці, а й у риториці. Він може говорити про "місію", "справедливу помсту" або навіть "таємну діяльність", ніби виконує щось важливе і більше за нього самого.

Нерідко діти починають захищати насильницькі ідеї, говорити про боротьбу як про щось сакральне. Зникають з дому, змінюють звичні маршрути без жодних пояснень. Іноді саме інші діти, батьки або вчителі першими помічають тривожні зміни — і це дуже важливо.

Ще один сигнал — підліток уникає телефонних розмов, натомість спілкується лише повідомленнями, обережно, часто зі стертою історією листування.

Але головне — не просто викривати. Треба створити умови, в яких дитина не боятиметься звернутися сама. Не карати, а бути поруч.

Як правильно говорити з дітьми про загрозу вербування, щоб не викликати страху?

З дітьми про вербування треба говорити чесно, але без залякування. Наприклад: "Є люди, які можуть намагатися маніпулювати дітьми. Це небезпечно. Я не думаю, що з тобою щось трапиться, але хочу, щоб ти знав, як діяти, якщо хтось поводиться дивно".

Важливо не просто забороняти, а дати чіткі інструкції: "Якщо хтось щось пропонує або каже тримати це в таємниці — завжди можеш сказати мені. Ми розберемося разом".

Довіра — ключ. Пояснюйте: "Ти не будеш покараний за те, що розповів. Навпаки, я буду вдячний, що ти поділився". І жодних фраз на кшталт "ти можеш загинути" — це не допомагає. Краще сказати: "Є дорослі, які використовують дітей і не думають про їхню безпеку. Ми з цим не погоджуємось і можемо цьому протистояти разом".

Читайте також: "Діти з аутизмом – це не про "Людину дощу": розмова з психологом про міфи та правду щодо РАС