Науковці розкладають товар, а манікюрниці заробляють на окреме житло. Як живуть переселенці в Польщі 

Поляки повелись як справжній братній народ: гостинно запросили українців не лише на свою територію, а й поселили у власні домівки та забезпечили всім необхідним. Саме ця країна прийняла найбільшу кількість біженців з України та продовжує свою місію. Незважаючи на те, що українців ніколи не бракувало на території цієї держави, тепер солов’їну можна почути на вулицях як великих міст, так і найменших селищ.

Переповнені поїзди, евакуаційні автобуси та приватні автівки прямували до польського кордону з перших днів повномасштабного вторгнення. Щоб потрапити до сусідньої держави, матерям з дітьми доводилося вистоювати черги на морозі або просто жити в автобусах декілька діб поспіль. 

"Я не знала, куди прямує потяг, у який нас посадив чоловік з п’ятирічним сином, – згадує киянка Олеся. – Ми кілька днів просиділи в метро і прямували на вокзал під свист ракет. Мета була одна – вивезти дитину з цього пекла. Коли сіли в потяг, було страшно. Вимкнули світло й телефони. Не радили навіть виходити в туалет. Нас з сином розмістили в коридорі – у вагонах місць бракувало. Про те, що прямуємо до Польщі, дізналися практично наприкінці подорожі. З одного боку, зраділа. З іншого – хвилювалася за майбутнє, адже у студентські роки їздила до цієї держави на заробітки й досвід виявився не найкращим. Коли прибули у Лодзь, була вражена, наскільки змінилося ставлення поляків до українців з того часу. Нас безкоштовно поселили у зручний готель із триразовим харчуванням. Мені запропонували роботу та школу для сина".

Ірина з 7-семирічною донькою та песиком добиралася до Польщі власною автівкою зі Львова. Дорога зайняла дві доби. Внаслідок холодів застудилися. Жінці довелося самостійно керувати машиною, попри гарячку. Ліків для дитини теж не мала. 

Більшість українців була переконана, що їдуть до Польщі на два-три тижні. Їхньою метою було "пересидіти важкі часи". Тому радо селилися в гуртожитках, квартирах з незнайомими людьми, у віддалених селищах.

"Ми прямували у Краків, але виявилося, що місць там не було. У пошуках прихистку проїхали майже всю Польщу. З допомогою фейсбуку знайшли маленьке помешкання в Лемборку, неподалік Гданська. Незнайомі люди нас прийняли гостинно: принесли їжу, одяг, предмети гігієни та поселили безплатно".

Більшість українців була переконана, що їдуть до Польщі на два-три тижні. Їхньою метою було "пересидіти важкі часи". Тому радо селилися в гуртожитках, квартирах з незнайомими людьми, у віддалених селищах. Уже коли прийшло розуміння, що ситуація в Україні не покращується, дехто вирішував кардинально змінювати ситуацію або й повертатися додому. 

"За професією я невропатолог. З дитиною об’їхали майже цілу Польщу, поки знайшли маленьку кімнатку у хостелі. Неподалік – лише декілька продуктових магазинів. Транспортне сполучення - мінімальне. Роботи поблизу не було. Курсів польської мови – теж. Хотіла займатися волонтерством, але такої можливості також не було. Єдиний варіант – ходити прибирати за невисоку зарплату. Тож за місяць вирішила повертатися додому", – розповіла Ольга з Одеси. 

Утім не всі українки, які потрапили в подібні умови, опустили руки. Багато хто влаштувався працювати в місцеві готелі покоївками, прибирати в помешканнях або кав’ярнях. Популярними стали професії нянь. Особливо радо скористалися такими можливостями переселенки, яким повертатися нікуди – їхні домівки зруйновані або ситуація в рідному місті залишає бажати кращого. 

Українці, які приїхали під час війни, поділяються на дві категорії. Перша – ті, хто прибув зі значними заощадженнями, винаймає розкішні особняки та шокує поляків дорогими автівками. А друга – люди, які заледве можуть дозволити собі кімнату в загальній квартирі

Чимало жінок все ж таки попрямували у більші міста. 

"Я проживала в Івано-Франківську. З початком війни втратила там роботу. Батьків не маю, з чоловіком розлучилася. Житло там винаймала. Тож вирішила їхати у Варшаву, щоб влаштуватися на роботу та будувати нове життя тут, у Європі. Не бачу на Батьківщині майбутнього для себе та дочки", – розповіла 38-річна Оксана. 

Хоча жінка має вищу освіту й донедавна працювала у науково-дослідному інституті, у столиці Польщі вдалося влаштуватися у продуктовий магазин, на розкладку товару. Часто працює у нічний час. Житло винаймає зі ще однією сім’єю – так дешевше та можна чергуватися, щоб доглядати за дітьми і працювати.

Катерина з Полтави живе у Варшаві протягом шести років, працює рієлтором. Каже, українці, які приїхали під час війни, поділяються на дві категорії. Перша – ті, хто прибув зі значними заощадженнями, винаймає розкішні особняки та шокує поляків дорогими автівками. А друга – люди, які заледве можуть дозволити собі кімнату в загальній квартирі. Винаймати житло в Польщі, тим більше у великому місті – дороге задоволення. Зазвичай навіть ті українці, які пустили коріння тут задовго до війни, надають перевагу невеликим помешканням. Популярні так звані "кавалерки" або квартири-студії. Площа – близько 15 квадратних метрів. Спальня, кухня і коридор – в одному приміщенні. На сьогодні така квартира в хорошому районі Варшави, неподалік від метро, разом з інтернетом і комунальними платежами, тягне до 2500 злотих. Такий варіант помешкання доволі популярний. Чимало наших земляків групуються, аби винаймати житло разом – і дешевше, і допомагати один одному можна. Дво-трикімнатні квартири зазвичай теж за площею невеликі. Утім, коштують від 3-4 тис. злотих. А от за кімнату у спільному помешканні доведеться викласти близько 1500 злотих. 

Непогано можуть влаштуватися ті, хто має професію у сфері краси, – косметологи, манікюрниці, перукарки, майстри татуажу, перманентного макіяжу, нарощування вій

Щоб оплатити проживання, потрібна робота, яку знайти у великому місті нелегко. Найбільше пощастило тим, хто приїхав на початку повномасштабної війни зі знанням польської мови. Їм вдалося влаштуватися на біржі праці, в інші громадські установи та благодійні організації. У зв’язку з великим напливом українців такі працівники були вкрай необхідні. Оскільки чимало наших дітей пішли у місцеві школи та садочки, популярною також стала робота асистента вчителя, тобто посередника між педагогами та юними українцями. 

У тих, хто мови не знає, ситуація значно складніша. Непогано можуть влаштуватися ті, хто має професію у сфері краси, – косметологи, манікюрниці, перукарки, майстри татуажу, перманентного макіяжу, нарощування вій. Такі послуги у Польщі суттєво дорожчі, ніж в Україні, тож навіть якщо знижувати ціни, порівняно з місцевими конкурентами, заробити можна достатньо.

Попри безплатні курси польської мови, які пропонують нашим землякам, її вивчення на належному рівні, вимагає чимало часу. Тож багатьом залишається робота на виробництві, гуртівнях, складах. Часу та сил знадобиться багато. Утім грошей заледве вистачить на прожиття та оплату мінімального помешкання. Оскільки більшість переселенців – мами з дітьми, які приїхали без супроводу чоловіків і рідних, вони мають змогу працювати лише поки діти у школі або садку. Тобто приблизно від о пів на дев’яту ранку до четвертої дня. Як наслідок, серед них популярні сфера прибирань і робота помічників кухаря. 

Зважаючи на ситуацію, поляки сприяють тому, аби українці влаштувалися на новому місці. Наприклад, існують програми для лікарів і бухгалтерів, які допомагають швидко отримати право на роботу або працювати ще до складання необхідних екзаменів. Це вимагає чимало часу та зусиль, тож багато хто з наших земляків  живе виключно на допомогу від польської держави. Більшість замість статусу біженців отримали так званий "тимчасовий захист". Так отримали можливість отримати одноразову допомогу (300 злотих), а також виплати на дітей (500 злотих щомісяця). Протягом трьох-чотирьох місяців українцям допомагали міжнародні благодійні організації. Крім цього, у Польщі працюють численні гуманітарні пункти, де громадяни України, які заїхали під час війни, можуть періодично отримувати продуктові, гігієнічні набори та одяг. Тож чимало сімей тривалий час розраховують саме на ці виплати. 

Як поляки, так і самі емігранти роблять усе, щоб переселенці не почувалися самотньо. Утім, прислів’я про те, що усюди добре, а вдома – найкраще, дається взнаки

Слід врахувати можливість безплатного проживання за програмою 40 +. Тобто, постраждалим внаслідок російської агресії українцям протягом чотирьох місяців поляки можуть надавати житло з харчуванням. І за кожного зі своїх підопічних отримувати 40 злотих на день. Чимало наших земляків, у яких основні виплати та можливість жити безкоштовно закінчилися, повертаються на Батьківщину.  

Утім навіть жінки, які непогано влаштувалися у Польщі, зізнаються, що хочуть додому та їдуть за першої-ліпшої нагоди. Виняток становлять ті, хто давно планував переїзд або ж прибув у Польщу до чоловіка, який працював там раніше. Попри це, наша діаспора у сусідній державі – велика та дружня. 

"Нещодавно їздила в Україну та зробила висновок, що там наші не настільки згуртовані, як на чужині", – ділиться враженнями Анастасія з Тернополя. 

У великих містах працює чимало осередків, у яких можна безплатно навчатися, залишати дітей під наглядом і підтримувати один одного психологічно. Як поляки, так і самі емігранти роблять усе, щоб переселенці не почувалися самотньо. Утім, прислів’я про те, що усюди добре, а вдома – найкраще, дається взнаки. Тож згідно зі статистикою, більша кількість українців повертається на Батьківщину або навіть примудряються жити на дві країни.