Комік, лідер гурту Kurwa Matj та команди "Загорецька Людмила Степанівна" Віктор Розовий став гостем програми "Вечір з Миколою Княжицьким" на телеканалі "Еспресо".
Колись, коли я вчився у Львові, хлопці залицялися до дівчат з Мостиськ. А ті, хто не дуже любив мостиських дівчат, казали, що звідти навіть пса в хату не можна брати, не те що жінку (сміється). Чому так? Мостиська − це був районний центр на кордоні з Польщею, невелике містечко, яке славиться контрабандистами й багатьма іншими талановитими людьми. Власне про це і співає гурт Kurwa Matj. Та чому таке ставлення до вашого міста?
Напевно, тому що воно є осередком контрабандизму – місцевого львівського контрабандизму (сміється). Можливо, у своїх піснях ми трошки його культивували. Ну, і коли львів’яни їдуть до Польщі, проїжджають це славетне місто.
Насправді зараз дуже гарне місто.
Так, так, але насправді ми не звідти (сміється)…
Я взагалі спершу злякався: може, ви представник влади. Зараз куди не глянь − всі з КВК у владі. Президент з КВК, голова ВР з КВК. Остерігаюся з вами говорити, може, ви майбутній голова СБУ.
Ми аполітичні. Йти безпосередньо до якихось партій не хочемо.
Жанр музики, в якому ви співаєте − це одна з форм гумору? Ваші сленг, жарти… Пригадую, багато гуртів з цього починали. От, наприклад, "Брати Гадюкіни" − вони співали галицьким сленгом. Або "ВВ", які співали полтавським сленгом, коли лише починали, але все ж залишали простір для музики серйозної, для лірики, а у вас в основному такий бурлеск і буфонада.
У будь-якому випадку нас не можна порівняти з такими мастодонтами. Вважаю, що це один з китів музики, після якої відбувся розпад тоталітарної машини. А ми просто люди… Які собі прикалуються, і все (сміється). Нашу творчість не треба сприймати серйозно – не шукайте там посилів і надпосилів. Це таке, щоб прийти з роботи, увімкнути та розслабитися.
Чим ви займаєтесь у житті?
Гумором.
З україномовним гумором ми маємо проблему: колись усі гумористи перейшли у КВК, в основному КВК (КВН) вироблялось у Москві, через те багато гумористів жартували російською. Український гумор був або ж такий, що знущався сам з образу України, або дуже класичним: байкарі. Сучасного україномовного політичного, та й не лише політичного, гумору мало. Чому?
В Україні відчувається вплив пост-КВН, вплив з держави-агресора. Там велика державна машина й іде потужне вливання коштів, зокрема в ютуб-проєкти. Це все спрямовано, щоб робити зі своїх громадян інтелектуальних деградантів.
Але з нас усіх теж цей гумор робить інтелектуальних деграндантів.
От-от, з тієї частини, яка на це ведеться. Не треба порівнювати людей, які тут "тягнуть" на морально-вольових якостях, просто, щоб жив україномовний гумор і щоб жила українська мова, і цю машину.
Україномовний гумор переважно побутовий. Хороший, теплий, зрозумілий для багатьох, але не піднімає тих тем, які обговорюють люди.
У гуморі в тебе є два шляхи: писати гумор, який подобається людям, або йти в ортогональ цьому напрямку й писати такий, який подобається тільки тобі. Але чи будуть його сприймати люди, чи не будуть сприймати…
Той самий "95-й квартал" люди сприймали.
Так, але вони писали той гумор, який подобався людям – вони там велосипед не придумали. Це класичні схеми, класична побудова гумору, класичні гумористичні конфлікти. І це гумор виключно на авдиторію.
Тобто у вашої команди, "Загорецька Людмила Степанівна", були трошки інші підходи до гумору?
Так. У нас гумористична концепція з образами, з продуманою драматургією. Торкають людей саме образи гумористів. У "95-го кварталу" немає образів, у "Дизель-шоу" немає образів. Вони пишуть гумор, адаптований до людей: побутові ситуації, випадки в сім’ї...
Можливо, це пов’язано з комерційним потоком? Вони співпрацюють з великими каналами. І так простіше організувати сам процес – коли ти береш натовпи сценаристів, які пишуть незрозуміло для кого.
Так. От якраз сценаристи розуміють, що вони мають закрити якийсь кавалок матеріалу, й не шукають шляхів, як би це цікаво зробити, а роблять так, щоб просто закрити. Є класичні прийоми, класичні шляхи, які точно перевірені й точно працюють. У такому напрямку вони й пишуть – суто таке, щоб редактор пропустив.
У Мостиськах на вас не ображаються?
З тих, кого ми зустрічали, ніхто не ображається.
Коли ви приїжджаєте, косо дивляться чи усміхаються?
Часто усміхаються і вітаються. Приїжджаєш у Мостиська – біжать діти, хочуть сфотографуватись. Це приємно. Усе ж таки ми висміюємо не Мостиська, а сам процес контрабандизму, аби люди крізь призму сатири й іронії сприймали це явище не як позитивне, а як щось негативне.
У вас велике майбутнє. Я загадав фільм, який зняв голова ОП Андрій Єрмак − "Межа". Це українсько-словацький фільм про контрабандистів у Закарпатті та Словаччині. У Словаччині свого часу зібрав велику касу. Там теж багато гумористичних моментів… Зараз у нас буде пісня про Анджея Дуду. Чому саме він став героєм вашої пісні?
Ми дізналися цікавий момент – що дідусь чи бабця Анджея Дуди були дотичні до Української Повстанської Армії….
Я думаю, це трішки перебільшення. Принаймні, думаю, він це сотні разів спростує, зважаючи на те, до якої партії він належить…
Значить нас обдурили, і ми в це повірили (сміється).
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.