"Напередодні не спав всю ніч": Михайло Косів ділиться спогадами про ухвалення Декларації про державний суверенітет

Декларація стала основою для "Акту проголошення незалежності України", який остаточно проголосив Україну незалежною демократичною державою.

Спогадами про те, як ухвалювали декларацію із "Есперсо.Захід" поділився політик, письменник, один із авторів документу, народний депутат п'яти скликань Михайло Косів.

День 16 липня 1990 року став особливим днем у вашій політичній кар’єрі?

Безперечно. Але до дня 16 липня 1990 року передувала дуже копітка робота. Я маю екземпляр машинопису, який зареєстрований у секретаріаті Верховної Ради ще 8 червня 1990 року – більше, ніж за місяць перед 16 липня. Це - мій варіант проєкту цієї декларації.

Тобто ви його розробляли ще задовго до ухвалення?

Вибори до Верховної ради відбулись ще 4 березня. Але нас не збирали спеціально до середини травня. За цей період тодішня голова Верховної Ради Валентина Шевченко хотіла приймати законопроєкти, які би усували принципи місцевого самоврядування. 

Після Горбачова тоді почалась так звана "перестройка", і місцевим органам влади з центру передали дуже багато повноважень. Для прикладу, формування органів силових структур - міліція (призначення начальників), призначення прокурорів, утвердження керівників підприємств. Тобто місцеві органи влади мали у цьому дуже велику роль, а їм потрібно було відібрати ці повноваження. Бо в західних областях України до місцевих органів самоврядування прийшло дуже багато представників Народного Руху України і Товариства української мови - тобто прийшли націонал-демократи, як вони нас називали. А тому хотіли забрати такі важливі функції - нас не збирали, бо за той час робили свої справи.

Але ми за весь той час собі самі збирались. Приблизно в середині квітня двічі збирались у Спілці письменників у Києві. І вже тоді ми говорили про перші кроки, які маємо робити. Скажімо, в галузі економіки, щоби повернути управління економічними об'єктами з Москви сюди, в Україну, хоч Союз ще стояв. 

Тобто формували програму дій ще до початку самих засідань?

Так, і в тих програмах вже були ті засади, які лягли в 10 розділів проєкту Декларації про державний суверенітет України. Я це все прописував і на засідання Верховної Ради вже поїхав з готовим текстом про державний суверенітет України.

Ми дуже довго сперечалися про назву документу - як його назвати. Напередодні багато обговорювали, які напрями мають бути. Але, звичайно, це були напрямки всієї державної управлінської структури, якою мають займатись державні органи. 

А що було дуже важливо - це Збройні сили. Звичайно, вони були тоді спільні, бо не могли так одразу бути зовсім відірвані від Союзу. Наших хлопців, українців, тоді посилали в усі найгарячіші точки. Тоді, коли СРСР вів війну у В'єтнамі чи Афганістані, то там гнули наші хлопці. А ми записали вимоги, що служба українців проходить на території України. Тобто йшлося про створення Збройних сил Української РСР. Все це було прописано в декларації. Ця декларація по своїй суті була документом про утворення самостійної держави. Хоча у цій декларації фігурувала Українська радянська соціалістична республіка – вона так в той час мусила називатись.

Я писав текст декларації і це для мене велика особиста перемога. Маю вдома цей текст, він зареєстрований 8 червня. 

Що ще важливе було в документі?

Важливий пункт був про те, що Україна має право на самостійні зв'язки з іншими державами, тобто була прописана міжнародна політика. Україна має право на утворення всіх силових структур - прокуратура, суди. Також дуже важливе - культурна політика. Вперше було прописано роль української мови. 

Які емоції ви відчували того дня?

То були неймовірні емоції, які мабуть бувають раз у житті. Ті, хто над цим документом працював, знали, що у ХХ столітті українці 5 разів піднялися на боротьбу за відновлення своєї незалежної держави і платили за це, без перебільшення, мільйонами людських жертв. 

Це створення УНР і ЗУНР, це проголошення Закарпатської України (хоч вона і була локальним явищем), це проголошення Ярославом Стецьком України у 1941 році. І це також утворення 11 липня 1944 року у селі Сприня Самбірського району - проголошення про відновлення Української держави. Хоч держави не було, але була Українська повстанська армія. І от нарешті настала п"ята мирна спроба.

Чому комуністи підтримали Декларацію, як гадаєте?

Ми організували в парламенті "Народну раду" на чолі з академіком Юхновським. А наші опоненти – "Група 239", як ми їх називали - організували свою групу і назвали її "За демократичну Українську радянську соціалістичну республіку". Це була їхня ідея, тоді як наша "Народна рада" ставила собі за мету ідею створення незалежної української самостійної держави.

А стосовно того, чому вони підтримали... Тоді у Москві владу у свої руки взяв Борис Єльцин, а він був страшенний антикомуніст. Відтак наші комуністи вже його побоювались, вже не хотіли їздити туди на поклін. Вони розуміли, що в такому випадку їм не треба буде їздити у Москву, а зможуть все самі вирішувати на місцях. Одиниці, можливо, мали якісь національні почуття. Я це знаю, бо безпосередньо говорив з ними. 

І головне: 16 липня, коли я виступав, робив доповідь як автор, я знав то все напам’ять, але готувався і не спав всю ніч. Після того, як я зареєстрував цей документ, була ще небачена кількість роботи. Особливо багато працювали з нами досвідчені юристи і професори. 

І вони мене запитували: чи я хочу, що то був документ, який би фіксував незалежну українську державу? Незважаючи на форму слів, просто за своєю суттю? То я, звісно, казав -  за суттю своєю, незалежно чи там пише радянська Україна, це має бути документ про незалежну українську державу. 

Тоді ще пригадую, в залі було багато таких, які хотіли ще якісь питання ставити, обговорення. І тут треба віддати належне Леоніду Кравчуку, який сказав: як ми будемо зараз ще обговорювати цей документ, то знову затягнемо його на кілька місяців. Отже, давайте голосувати. І за декларацію проголосували 355 депутатів.

Я вважаю, що це унікальний документ. Ось уже пішов четвертий десяток років, а він і зараз читається не лише як історичний, але й сучасний документ. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.