Навчалася у Донецькому національному університеті економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського на маркетолога. Зараз має власну хіп-хоп-студію у Львові, вона викладає танці вже 13 років.
"Еспресо.Захід" розпитав ровесницю Незалежності про її бачення змін українського суспільства, про тиск радянських стереотипів і те, чим особливі люди, що народилися вже у вільній державі.
Зі своєї викладацької позиції Олександра не бачить великої різниці між учнями, яких навчала, 10 років тому й учнями, яких навчає зараз: "У дітей змінюються ігри, ґаджети тощо, але структура світогляду така ж сама. Діти залишаються дітьми, вони живуть власним життям і не переживають про різні кризові стани країни".
А от щодо тренерів, то, на думку Олександри, ситуація за минулі роки сильно змінилася. Сучасний викладач намагається знайти індивідуальний підхід до кожної дитини, він старається стати другом для свого учня, прагне розуміти його інтереси та вподобання. Такий спосіб сприяє легшому навчанню дітей. Раніше ж викладачі працювали за принципом "Тренер завжди правий".
Олександра розповідає: "Коли я ще була у статусі учениці, то не було заведено заперечувати викладачеві. Навіть батьки учнів не могли висловити думку, яка б суперечила позиції тренера. Якщо ж на таке наважишся, то після цього шукай іншу студію, в якій будеш навчатись. Але, хоч ми й займалися в атмосфері суворої дисципліни, все ж тренерів своїх поважали дуже".
Велика перевага сучасних викладачів і вчителів, у тому, що вони часто оновлюють свою програму, модернізують свої матеріали й змінюють підходи. Олександра каже, що прагнення до нового – це риса загальна для усіх її однолітків.
"Моє покоління, на відміну від старших людей, не боїться мислити більш креативно. Ми стараємося не повторювати традиційних шаблонів, а творимо щось нове, своє. Особисто я не хочу допускати у своєму викладанні застою, спровокованого стереотипністю мислення", – стверджує дівчина.
Вона акцентує увагу на тому, що саме завдяки такому нетиповому мисленню її покоління, в Україні останнім часом простежується успіх і розвиток вітчизняної молодіжної музики. Наприклад, можна згадати про ще одну ровесницю Незалежності – реп-виконавицю Alyona Alyona. Або ж назвати хіп-хоп гурт "Kalush" чи співачку Аліну Паш.
Олександра запевняє: "Хоч і маленькими кроками, але завдяки таким виконавцям український хіп-хоп рухається у правильному напрямку. Популярність цих музикантів допомагає людям полюбити хіп-хоп. А ми своєю прихильністю підштовхуємо молодих виконавців до подальшого розвитку".
Щодо пострадянського дитинства, то ровесниця Незалежності каже, що бачила наслідки режиму СРСР хіба що у діях своєї бабусі: "Моя бабуся жила у часи дефіциту, тому звикла робити попередні запаси. Наприклад, її резервом тканин і постільної білизни я можу користуватися й досі, хоча самої бабусі вже немає".
А ще приводом до того, аби відчути на собі тиск радянського стилю життя, для Олександри стало її бажання працювати не за спеціальністю. Дівчина каже, що батьки не були проти, а от бабуся спочатку дуже переживала, щоб її онука недаремно навчалася в університеті. Проте після кількох розповідей про перші успіхи все узгодилося.
"У мене, як і у всіх, були певні суперечки з батьками. Але не знаю чи це були просто конфлікти поколінь чи наслідки життя батьків у СРСР. Зрештою, батьки завжди радять, опираючись на власний досвід. А такий досвід складається з різних ситуацій, які вони проживали у Радянському Союзі. Коли людина все життя бачить лише один тип ситуації та знає всього один спосіб її вирішення, то це відкладається у неї на підсвідомому рівні", – розповідає дівчина.
Проте сімейні конфлікти різних поколінь – це ще несерйозні наслідки радянщини у порівнянні з тими, про які розказує Олександра. Дівчина стверджує, що у нашому суспільстві поширений непотизм, тобто, так зване "кумівство".
"У багатьох місцях тебе приймають лише по знайомству, людям часто надають привілеї тільки через їхніх впливових родичів чи знайомих, – нарікає Олександра, хоча і запевняє, що такі умови тільки укріплюють бажання досягти свого. – Це вчить шукати різні шляхи виходу з кризових ситуацій. Я розумію, що існує така система і я не зміню її самотужки за один раз, має пройти час і змінитися кілька поколінь".
А от щодо змін у світогляді, то вони завжди залежать від особистого розвитку людини. "Я тільки нещодавно зрозуміла, що ти більш органічно дотримуєшся українських традицій, коли у суспільстві розмовляєш і думаєш українською. Коли спілкуєшся російською, то на підсвідомому рівні виникає певний дисонанс. Раніше я не замислювалася над цим", – каже ровесниця нашої Незалежності.
Олександра Коваленко стверджує: "За останні 30 років проблем у країні не надто поменшало, але ми їх вирішуємо поступово. І при кожному найменшому досягненні приходить усвідомлення того, що наша країна може бути кращою, може відрізнятися від інших і що все-таки нам є чим пишатися і за що боротися".
Фото надала Олександра Коваленко
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.