На відстані поцілунку: від ергономічних дитячих переносок до військових розвантажень

Львівський бренд На відстані поцілунку з початку війни кардинально змінив значну частину діяльності –  замість дитячих ергономічних переносок та речей почали шити розвантаження та РПС для військових

Журналістка "Еспресо.Захід" поговорила із засновницею "На відстані поцілунку" Анастасією Мотрук про реалії життя бренду під час великої війни.

У перші дні війни Анастасія передавала створені брендом дитячі чобітки для потреб переселенців із маленькими дітьми, а зі всіх проданих – передавала половину грошей на потреби армії. Свій основний продукт, ерго-рюкзаки для малюків, також розпродавала за пів ціни – щоб підтримувати військо, та й не забувати про своїх працівників. Коли думала, що корисне вони могли б робити ще, натрапила на пост про те, що у Стрию шиють тактичні розвантаження:

"Я одразу зв’язалася із тією жінкою, яка їх шиє. Вона надіслала мені лекала – і до обіду того ж дня все закрутилось. До того ж так, що до мене вже їхала тканина і всі необхідні деталі. Отак ми почали їх шити. Першими ми спробували робити непрофесійні розвантаження, у нас виходило, тому зрозуміли, що технічно можемо взятися за професійні".

Як розповідає Анастасія, процес пошиття професійних розвантажень дещо складніший, включає більше операцій, але його вдається розбивати на низку простіших дій. Звичайно ж, для цього потрібні вправні руки, тому бренд вирішив розширити штат і взяти ще трьох працівників.

"Я дала оголошення на сторінках у Instagram про пошук людей. Після них дзвонити почали так, що у мене телефон розривався. За один день було понад 200 дзвінків. Я запрошувала всіх на співбесіду і тестове завдання, обрала тих, хто шив швидше і якісніше", – пояснює вона

Таким чином вийшло, що "На відстані поцілунку" почали не лише допомагати військовим, але й забезпечили роботою вимушених переселенок. Адже дві майстрині із Миколаївської області та з Харкова. Ще одна зі Львова: вона залишилась без роботи, оскільки їхнє підприємство зупинило виробничий процес.

Загалом майстерня вже пошила та відправила понад 300 розвантажень. На пошиття кожного спільними зусиллями витрачають приблизно півтори години. Окрім того, йде час на пошук та купівлю матеріалів, часто Анастасія забирає роботу додому, раніше приходить у майстерню і пізніше йде. Проте для працівниць зберігає чіткий графік:

"Аби не вигоріли від перепрацьовування, бо тоді шити буде нікому. Інколи приходять допомагати люди на волонтерських засадах. Все почалося з моєї куми, яка прийшла і взялася за нарізку строп, потім клієнтка прийшла, разом із якою ми також нарізали й обпалювали стропи, друзі приходили допомагати. Є багато такої дрібної роботи, яка не потребує спеціальної підготовки, але яку потрібно виконувати. Будь-яка допомога цінна, вона пришвидшує процес".

Для того, аби бути певними у якості своєї роботи, перші взірці розвантажень та РПС відправляли на тестування військовим – передавали через волонтерські організації, які займаються допомогою армії. І отримали схвальні відгуки.

"Найвідповідальнішим напевне був момент із півкільцями, які призначені для того, щоб зачепити і тягнути пораненого бійця. Випробували – все працює ідеально, тож, в бій. Шиємо далі, – розповідає Анастасія і додає. – Розвантаження – це те, що ми точно можемо добре зробити. Оскільки ми шиємо рюкзаки, в яких носять дітей, то магазини ми теж зможемо нести".

На думку Анастасії, перед тим, як починати створювати щось для потреб військових, варто обов’язково говорити зі спеціалістами, які зможуть проконтролювати якість і взагалі скерувати у потрібному напрямку.

"Треба не боятися питати у тих, хто має досвід. За турнікети ми не брались, бо пошити міцні стропи ми можемо, а от дістати справді якісні інші деталі надзвичайно складно. У цьому й небезпека – чи виконає воно належно свою функцію. Тому такі речі краще залишити професіоналам. Зараз можна робити і багато іншої корисної діяльності", – переконана вона.

Сьогодні, на третьому місяці великої війни, запит на кількість розвантажень та РПС дещо зменшився, тому "На відстані поцілунку" змогли відновили пошиття дитячих ергорюкзаків та адаптів, які були їхньою основною роботою.

"Багато людей хочуть носити дітей, продовжують їх носити. Навіть до бомбосховища спускатись щоразу легше зі слінгом, ніж нести дитину на руках чи тим паче із возиком. Є запити із різних українських міст, багато також від переселенців. Вони людям потрібні, тому кілька днів у тиждень ми виділяємо на те, аби дошивати переноски", – додає Анастасія.

"Еспресо.Захід" продовжує проєкт, у якому розповідає, як львівський бізнес допомагає внутрішньо переміщеним особам і Збройним Силам України боротися проти російських загарбників.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал