Про це учасник російсько-української війни Станіслав Лісовий розповів у програмі "Війна і волонтери", журналістки "Еспресо.Захід".
"Процеси декомунізації пришвидшилися після того, як Львівська ОВА почала видавати накази – прохання, мовляв, декомунізуйте або ми це зробимо замість вас, – зазначив Станіслав Лісовий. – Тоді люди почали пришвидшувати демонтажі радянських пам'ятників, змінювати радянські назви. Але тут інша сторона медалі. Люди не розуміли чи юридично вони будуть нести відповідальності за це. І це багатьох лякало. Ми спілкувалися з багатьма громадянами, всі думали, якщо вони це зроблять, навіть вночі приїдуть це демонтують, тому що це заважає, вони не хочуть, їх притягнуть до кримінальної або адміністративної відповідальності. Але, коли Львівська ОВА почала робити такі накази, люди зрозуміли, що це можна робити і нічого критичного їм не буде. За мою історію було лише три випадки, коли люди були негативно налаштовані на перейменування або демонтаж. Це село Квітневе, в Борині і Червоноград. В Квітневому смішна ситуація. Люди не хотіли його перейменовувати. Ми приїхали, знайшли в архівах наказ УРСР від 1976 року про те, щоб перейменувати село Жабокруки (історична назва селища) на Квітневе. На жаль, на такі громадські збори не запрошують молодь. Мене це дуже насторожувало, тому що молоді не дають слова. Люди прийшли за 50 років. Я запитав, а чому не запитують думку молоді? Мені відповіли. що молодь в школі або хтось виїхав. Але на той момент були осінні канікули".
Станіслав Лісовий переконаний, найбільша проблема людей, коли йдеться про перейменування, що треба буде переробляти документи.
"Ми говоримо про свою історію. Радянська влада займалася тим, щоб знищувати правдиву історію, забрати її з голови людей і написати нову сфальсифіковану. Це дуже гарно виражено, – наголошує учасник російсько-української війни. – Червоноград за своєю історичною назвою мав назву Кристинопіль. В основному доводиться спілкуватися зі старшими людьми і в людей не виникає питання як буде назване їхнє місто, у людей більше проблема в тому, що доведеться переробляти особисті документи та міняти прописку в паспорті. Люди не хочуть це робити. Бо це їхній час. Вони не заглиблюються в назву Червонограду, що "град" – точно не українська назва і чому він червоний – теж зрозуміло. А в людей лінь щось зробити та змінити. Для того, щоб їхні нащадки не жили в червоному граді".