Про це повідомляє видання "Курс", передає "Еспресо.Захід".
"Це перший у третьому тисячолітті український переклад одного з вершинних творів Шекспіра", – повідомили видавці.
Видання підготували два знакові майстри сучасного українського культурного простору – письменник Юрій Андрухович та ілюстратор Владислав Єрко.
Сюжет п’єси побудований на історії легендарного короля Ліра, який на схилі життя вирішує відійти від справ і розділити своє королівство між трьома доньками. Для визначення розмірів їхніх часток він просить кожну з них сказати, як сильно вони його люблять. Дві старші охоче вправляються у лестощах, а наймолодша – Корделія – відмовляється лестити, кажучи, що її любов вища за слова. Розгніваний батько зрікається молодшої доньки і проганяє графа Кента, що намагався заступитися за Корделію. Лір ділить королівство між старшою і середньою доньками. Невдовзі він з гіркотою усвідомлює їхнє жахливе лицемірство, але це його прозріння надто запізніле…
Окрім того, франківський письменник Остап Українець презентував на Книжковому арсеналі свій новий історичний роман "Дискордія".
"Дискордія" оповідає про весну народів, революційний період середини XIX століття. Тоді українські землі були поділені між двома імперіями – Австрійською та Російською. Події відбуваються в Австрійській імперії, у місті Станіславі, нині Івано-Франківськ. Головний герой, відсидівши термін у віденській в’язниці, повертається до рідного міста. Там його затягує у революційний вир на українських землях.
Ядро книги – революція та боротьба за національну свободу. Дія відбувається у 1846 році, до подій, котрі нині відомі в історії як "галицька різня". Це надзвичайно трагічна подія в історії Польщі. "Дискордія" – текст про людей, котрі з найкращими пориваннями були патріотами своєї країни, вони всі хотіли хто Польщі, хто Україні, хто Речі Посполитій лише добра.
Цей роман, за словами автора, ще й є описом моменту, коли ми наступаємо на граблі, на яких насправді стоїмо і досі.
"Я бачу не стільки циклічність історії, скільки ряд помилок, які ми свого часу зробили, але через національний міт і те, що потім на зламі століть і в період міжвоєння це осмислювалося у специфічних категоріях, особливо після поразки ЗУНР, то в нас так і не було нагоди нормально відрефлексувати те місце, в якому ми стоїмо, побачити в себе перед носом граблі та нарешті злізти з них. Це по-перше. По-друге, ми не можемо цього зробити, тому що ми на них стоїмо як суспільство", – констатує автор.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.