Про Леся Курбаса в історії України та українського театру згадує "Еспресо.Захід".
Курбас був надзвичайно багатогранною особистістю. Видатний український митець XX століття, актор, режисер театру та кіна, драматург, театральний теоретик й організатор, публіцист та перекладач.
"Мистецтво повинно народжуватись легко. Це як політ. Подумав про щось хороше, відкрив очі, вдихнув повними грудьми – і злетів", – завжди був переконаний він.
Свою театральну кар'єру митець розпочав у Львові, проте більш масштабно його діяльність розгорнулася у Києві, там він організовує Молодий театр, який спочатку не мав жодної фінансової підтримки, проте мав дозвіл інколи безкоштовно грати у приміщенні театру Бергоньє на вулиці Фундуклеївській. Все необхідне для своїх постановок актори приносили із власних домівок, вишукували серед знайомих і сусідів.
"Мистецтво нової образної якості формувалося на незвичних для більшості підвалинах: молодіжна акторська студія, оновлення репертуару, принципова некомерційність", – пише про Молодий театр проєкт Open Kurbas, який працює над тим, аби зробити творчість Курбаса доступною для світу.
А вже кілька років згодом невгамовний театрал закладає Мистецьке об'єднання "Березіль", з нього ж власне й виростає феноменальний театр Курбаса, з його експресіонізмом та авангардизмом. У своєму складі "Березіль" мав 6 акторських студій, близько 400 акторів і співробітників, режисерську лабораторію, музей театру (тепер Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України у Києві) та 10 комітетів, серед яких "психологічно-технічний" комітет –він застосовував методи прикладної психології для створення нових технік навчання акторів і режисерів.
Читайте також: Барвінський: геніальному композитору - 135 років
Восени 1926 року Лесь Курбас разом із "Березолем" переїздять до Харкова, де починається ще одна віха його творчості та осмислення театральної мети. Театру як інструменту культурно-соціального впливу. Разом із тим, попри різноманітність тем та проблем, майже всі Курбасові тексти особливі своїм відсутністю прагматики та ідеалістичним поглядом на реальність й природу речей. Його часто називали мрійником-утопістом.
Для митця дуже важливим був контакт з глядачем: у Харкові він навіть ввів спеціальні анкети, які роздавали глядачам перед виставою, а потім ретельно вивчали в режисерській лабораторії. Вони складалися із двох частин, де у першій частині глядач писав про себе, а в другій залишав свої враження від вистави. Ба більше, співробітники театру теж кожної вистави спостерігали за глядачами, за їхніми реакціями та емоціями.
Останньою березільській постановкою стала "Маклена Граса". І вже після цієї вистави, яку театр зіграв у вересні 1933 року, тодішня радянська влада вирішила зняти Курбаса із посади керівника його ж власного театру "за український буржуазний націоналізм".
За вільність думки й духу Леся Курбаса заарештували і відправили у табори на Соловки. Проте він і тут не полишав своєї театральної діяльності – в часі свого ув'язнення готував вистави в таборовому театрі.
Митець загинув у п’ятдесятирічному віці, після 5 років у концтаборах радянської репресивної системи. Разом із багатьма іншими в’язнями, представниками української інтелігенції, його розстріляли в карельському урочищі Сандармох на початку листопада 1937 року.
Але попри всі спроби знищити Курбаса не лише фізично, але й пам'ять про нього, реформаторський дух, принесені митцем нові віхи, техніки та бачення живуть у сучасному українському театрі.