За словами митця, головна мета фільму – нарешті висвітлити історичну подію, яка у всі часи просто приховувалася або перекручувалася. Про це йшлося у розмові Олега Володкевича з Миколою Княжицьким на телеканалі Еспресо.tv, передає "Еспресо.Захід".
Я знаю, що ідея цього фільму належить Богданові Жолдаку. Чому він вирішив його зробити?
Сценарій був задуманий і написаний ним дуже давно. Та зараз прийшов такий час, коли він став актуальним як ніколи. Ми, до речі, знімали фільм до ювілею Конотопської битви у 2019 році, а через те, що двічі був карантин, переносили покази. Тема Конотопської битви дуже актуальна, тому що теперішні події і події минулого дуже перетинаються. І це ми показуємо у фільмі.
А в чому саме полягає актуальність?
У тому, що тоді перед Виговським, коли він став гетьманом, постала та ж проблема. Він зрозумів, що з північно-східним сусідом не можна мати справ, що це не має жодної перспективи. І він домовляється з литвинами і поляками у Гадячі, підписує Гадяцьку угоду, в якій йшлося про те, що Русь-Україна стає третім повноправним учасником Речі Посполитої, що свідчило про рух України до європейської цивілізації.
Але поляки не захотіли реалізовувати цю угоду, і багато істориків зокрема Тетяна Таїрова-Яковлєва, говорять про те, що це було початком кінця самого Виговського
У нього було багато проблем: частина козацтва його підтримала, а частина пішла зовсім іншим напрямком. Подібну ситуацію ми бачимо і сьогодні. Але хай там що, це були його мотиви, мотиви його свідомого рішення, бачення того, як будувати Україну. Так само, як і у 2013 році: ми стрімко рухалися до Європи, а потім різко розвернули в інший бік. Ми бачимо абсолютно однакові причини війни.
Яка подія в українській історії вас особисто найбільше вразила, коли ви почали працювати над фільмом?
Ми почали працювати над фільмом 2019 року. Пітчинг, що відбувся у 2018 році, був успішним. Богдан Жолдак зателефонував мені й потішив: "Олеже, у нас прекрасна новина: ми пройшли!". Я, до речі, хочу сказати кілька слів про автора. Жолдак – це фантастичний письменник, фантастична людина, з дуже сильною енергетикою. Ми називали його ”Саваоф, Бог наш!”. Він не дожив до реалізації. Коли ми почали зйомки, він раптово помер. Йому стало зле серед студентів в університеті Карпенка-Карого, серед свого курсу драматургів.
Тому ми цей фільм адаптовували вже без нього, у нас змінилися деякі акценти, хоча всі ключові моменти ми з ним встигли обговорити.
Є дві паралельні лінії фільму. Постановна, ігрова частина фільму є обов’язковою. Я принципово не хотів брати хроніки чи інші фільми використовувати. Гадаю, що це моветон. Не той формат. У нас документальне кіно, державне фінансування, що ж ми будемо брати шматки з різних джерел? Ми повинні самі це зняти. Нехай і важко буде. З кінця 2018-початку 2019 року, увесь зимовий період у нас була адаптація матеріалу. Ми пропрацьовували всі лінії, думали, які будуть спікери, хто буде основним, обговорювали все з істориками та їздили в Конотоп на місця бойової слави. І в травні розпочали зйомки.
Чим цікава сама Конотопська битва і чого українці про неї не знають?
Я прочитав багато історичної літератури. Фахові історики наводять приблизні дані про кількість козацьких і татарських військ, а також військ князя Трубецького, елітних військ царя Олексія Михайловича. Російські історики пишуть, мовляв, з їхнього боку туди ”поскакало три коні”. Не могло ”поскакати три коні”, бо заходячи на територію України через Київ, їм потрібна була достатня кількість військ, щоб спокійно пройти й взяти добру частину території під своє ”смирення”. І Виговський прекрасно розумів, наскільки серйозним є супротивник, якого треба було стримати. А де? Перша фортеця на кордоні – це Конотопська фортеця. Невелика за своїми розмірами, вона вміщала 3-4 тисячі козаків. І тут найцікавіша подія, яка розкрита в кіно: Виговський, вирішуючи, де знайти союзників, викликає Гуляницького чернігівського полковника і наказує йому тримати фортецю, скільки той зможе. Вони протрималися два місяці. Московити намагалися вибити їх з фортеці будь-якими способами: і обстрілювали, і підпалювали, і підкопи намагалися зробити. Ми не могли усього показати, але історичні факти дуже цікаві. Вийшли дуже цікаві жанрові козацькі розповіді, наприклад про те, як козаки за ніч закидали ворожі підкопи. Встояли там два місяці, а потім майстерно обвели ці війська і розбили їх вщент за якихось один-два дні. Біля річки Куколки, завдяки маневру татар, нашим вдалося заманити ворога в балку і вдарити з обох боків, Трубецький був в розпачі і його війська втікали навсібіч.
Нагадаймо хто був союзником українського війська.
Кримськотатарський хан. Як і зараз кримські татари є єдиним нашим союзником. Наша кримська опора.
Чи читали ви про самого гетьмана Івана Виговського чим він вразив вас як особистість?
Читав про нього багато, а ще більше слухав різних істориків: і Олексія Сокирку, і Болювінського, і Кирила Галушка, і Миколу Руденка. Також з Миколою Горобцем спілкувалися. Він цікавий, в першу чергу, тим, що він був писарем у Богдана Хмельницького. Це була дуже освічена людина. І його кінець дуже сумний. Після такої прекрасної перемоги знову почалися чвари, про які я принципово не хотів говорити у фільмі. Не хотів розвивати цей сюжет. Того, що сказано у фільмі якраз достатньо, аби дати ідею та емоцію, яка сприятиме переможному духові, який зараз, як ніколи, потрібен і який трохи послабшав.
Ви показуєте цей фільм у різних містах. Як глядачі його сприймають?
Непогано сприймають. Однак я прекрасно розумію, що фільм важкуватий для сприйняття, тому що там багато спікерів. Це не авторська начитка тексту, яка красиво і філігранно вкладає глядачеві в голову речення за реченням під музику. Величезне спасибі пані Забужко, яка додала у фільм перцю, генералу Гордійчуку, який говорив про сучасну війну, про те, що потрібно для того, аби виховувати сьогоднішніх ліцеїстів та офіцерів, а також Олексію Сокирці, який повністю провів історичну лінію. Завдяки їм фільм набрав "густоти" і глядач його прекрасно сприймав і в Конотопі, і в Сумах, і навіть на кінофестивалі в Жовкві, хоч там була невелика аудиторія, але то були люди дотичні до кіно. І мені було дуже приємно коли цілий день люди дивляться короткометражні фільми, і тут фінальний фільм наш, 52 хвилини, і після закінчення публіка починає аплодувати. Це був для мене дуже хороший показник, мені це сподобалось. Потім ми говорили, що можливо його варто трохи скоротити. Та й у Києві теж непогано сприйняли, в ”Київській Русі”.
Вас захопила тема українського кіно? Плануєте далі у цьому напрямку працювати?
Безумовно. Я виграв цього року тематичну короткометражку про двох козаків, яка також торкається теми українського ментального розвитку. Головні герої фільму ходять по колу і не можуть вийти з нього. Це така цікава історія, яка пов’язана з сьогоденням.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.