До монастиря Спокус на західному березі Йордану - як до неба рачки. Я не вірю, що тут є життя. Але якось тут живуть монахи. По дорозі у мене рвуться босоніжки, і далі я йду скелею босоніж. Каміння коле мені підошви, сонце розжарило його до такої міри, що хочеться бігти і ніколи більше сюди не повертатися. Тут міг витримати хіба що Сам Христос. І ще Марія Єгипетська. Бо проста дівчина з Винників розклеїлася...
Я перечитувала її історію у своїй затишній квартирі під небесами, відчинене вікно на лоджії приносило вечірню прохолоду, а грушевий цвіт під моїм вікном дарував блаженство. Але у реальності все виявилося набагато складніше. Я заледве подолала шлях за Йордан і ніколи його не забуду. Бо це явно нежіночий досвід. Тут не все так просто, автори житія не попереджають про цю місцину і її владу над тобою…
***
Щойно вторинні статеві ознаки стають проявлятися на твоєму тілі, ти маєш збагнути новий, незнаний раніше досвід - ти можеш бути спокусою. З цим доведеться жити кілька десятків років і нічого з цим не вдієш. Куди втечу, якщо маю тіло? Якщо тобі пощастило і тобі дісталося більш-менш красиве тіло, ти можеш керувати світом, тобто чоловіками. Марія Єгипетська зрозуміла це дуже рано. У 12 вона пішла з дому, щоб мати владу над світом. Тримайся, хто може!
Думаю, того дня Марія теж не думала, що буде ТАК. "Ах, ви збираєтеся в Єрусалим? Візьміть і мене з собою!" Красуня використала весь свій шарм, щоб маніпулювати чоловіками на кораблі. Знайомо, що тут скажеш. Ми часто це робимо, причому у всі часи, свідомо чи несвідомо.
Ніхто з чоловіків ніколи її не відштовхував. І лише Один зміг. Він не впустив її до Свого Дому.
Вона стояла у притворі Єрусалимського храму маленька, зсутулена і перелякана. Дівчисько, якому не вперше в житті не вийшло маніпулювати.
Щоб знайти Бога, треба позбутися тієї частини себе, яка не може без 36-го заглядання у люстерко, бідкання, що сирник тобі нині не вдався і ця сукня з стієчкою вже тобі затісна. Ця оболонка пручається, підтримувана внутрішніми драконами, розростається і вростає у тебе, як штучна шкіра. Не кожній з нас вдається злущити цю оболонку. Але якщо тільки захотіти - відкривається новий світ, в якому у пустелі зацвітає палиця, а по морю можна ходити, не торкаючись води…
Сьогодні для цього пустелю шукати не треба - ми й так живемо серед інших людей, як у пустелі.
У великому місті, де кожна сама за себе, де кожна з нас замкнулася у своїй самотності і довела її до перфекту, легко відчути пустелю. Особливо, коли завжди можна знайти якусь таку собі Марію Єгипетську - жінку, яка публічно робить "більше" зла, ніж я. Я бачу умовну Соню Мармеладову, яка робить більше публічного зла, ніж я, і на її фоні я автоматично відчуваю себе кращою. От де пустеля починається!
Я не бачу себе, не можу впізнати у Соні Мармеладовій - Марію Єгипетську. І це вже моя, а не Соні, проблема. Бо Соня - вона на панелі з любові до рідних, а я її осуджую зі своєї уявної висоти. Бо Соня - вона і так спасеться, а я - ні… А я ж така "краща" - і сирник у мне спечений, і на роботі я все поробила, і в церкві була, і вікна помила до Паски, і на притулок собачий пожертвувала… От тільки чому мені з собою, такою досконалою, так незатишно?
Тепер залишається забути про свої сукні під стієчку і пошукати у своїй пустелі Бога. Бо Марія Єгипетська не шукала відсутності людей - її пустеля була наповнена Богом.
Хто б міг подумати, але стара сукня і два з половиною хліби - ото й усе, що треба в пустелі.
У свої 29 Марія Єгипетська поклала початок своєму покаянню. У свої 30+ я ще дуже вітряна. Але дуже мені обнадійливо звучить оце: “Перейди Йордан і там знайдеш спокій”. Я ще маю час, щоб ступити на поріг храму і пройти свою пустелю, бодай щоб могти зустрічатися з собою у дзеркалі. Винні жінки живуть у Винниках, казав класик. І я, і Соня Мармеладова з паралельної вулиці - всі ми трохи Марія Єгипетська, вона живе у кожній з нас.
А ще за кожною нормальною пустелею починається Рай.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.